Читать онлайн книгу "Без ніг на Еверест"

Без нiг на Еверест
Марк Інглiс


15 травня 2006 року новозеландець Марк Інглiс, чоловiк без обох нiг, втiлив мрiю свого дитинства – пiдкорив вершину найвищоi гори свiту. Книга «Без нiг на Еверест» розповiдае про пiдготовку Марка до спроби пiднятися на Еверест, включно зi сходженням на Чо-Ойю в Гiмалаях i накопиченням сил до штурму вершини. Але досягнути вершини Евересту – це лише половина шляху, адже треба ще й спуститися вниз живим.

У книзi викладено повну iсторiю Марковоi експедицii на Еверест – iсторiю рiшучостi, болю, суперечок i подолання здавалось би непоборних перешкод, як фiзичних, так i психологiчних. У нiй безлiч захопливих деталей, що дають уявлення про свiт екстремального альпiнiзму.



У форматi PDF A4 був сбережений видавничий дизайн.





Марк Інглiс

Без нiг на Еверест



Перекладено за виданням

MARK INGLIS

LEGS ON EVEREST

Text and photographs Copyright © Mark Inglis, 2006

First published by Random House New Zealand



Серiя «Шедеври нон-фiкшн» заснована у 2019 роцi



Переклад з англiйськоi Т. Багай

Художник-оформлювач М. Мендор



Copyright © Mark Inglis, 2006

© Т. Багай, переклад украiнською, 2020

© М. Мендор, художне оформлення, 2020

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2019


* * *


Минулому, теперiшньому i майбутньому.

Пам’ятi Тата (Джима).

Аннi та моiм дивовижним дiтям – Люсi, Джеремi та Амандi.

Подорож тривае







Роздiл 1

Мрiя —

i передчуття того, що чекае попереду


03.00, 7 сiчня 2002 року

Льодовик Лiнди, Аоракi / гора Кука, Нова Зеландiя

Пройшло 20 рокiв вiдтодi, як я востанне ночував на цiй горi. Тодi це були дуже незручнi тринадцять з половиною днiв, коли ми тулилися в крижанiй печерi бiля вершини. Назовнi вирувала найдовша за всю iсторiю буря, яка тримала нас всерединi. Цi ночi й отримане обмороження коштували менi обох нiг нижче колiн.

Сьогоднi – жодних обморожень, хоча зараз не менш холодно й мене чекае дещо навiть страшнiше – гора, яку менi не вдалося пiдкорити всього три тижнi тому. Але я не шкодую себе, тому повернувся зi своiми хорошими друзями: Чарлi Гоббсом, моiм гiдом; Марком Вiту, нашим оператором (i одним iз найкращих тут альпiнiстiв, навiть без пальцiв на ногах, якi вiн втратив через обмороження в 1996 роцi); Марком Вудвордом (Вудi), «страховкою» для Вiту (також дуже досвiдченим альпiнiстом, який пильнуе за Вiту, поки той знiмае); i Вейном Александром (бiльш вiдомим як Ковбой), який допомагае менi з протезами. Три тижнi тому я повернувся назад iз пошкодженими куксами, а Вудi провiв Ковбоя до вершини. Сьогоднi моя черга – Ковбоевi на день дiсталася роль табiрного цапа вiдбувайла, хоча нам, здаеться, просто потрiбен ланцюг, щоб його стримати!

Ми пiдiймаемося вгору вночi, петляючи мiж щiлин, що могли б проковтнути цiлiсiнький будинок, – чорних дiр у щораз стрiмкiшому льодовику. Слава Богу, коли ми переходимо майже прямовисний виступ, який називають Виступом Лiнди, навколо темно, лиш ген внизу виднiеться дрiбна точка свiтла, позначаючи мiсце, де чергуе Ковбой. Зверху – ключ нашого сходження, замерзлi вершини скель: ось чого я чекав 20 рокiв. Ключова частина пiдйому починаеться з просування боком по крижаному виступу, оточеному лише повiтрям на сотнi метрiв униз. Додайте до цього те, що частина льоду пiд ногами зриваеться вниз через рух кiшок, якi вже пройшли через нього. Щоб пройти трюми, потрiбен драй-тулiнг, лiд, в якому iнструменти закрiплюються надiйнiше, i зручнi зачiпки-«кишенi» або «дiрки». Це досить захопливо, i я сам дивуюся, як менi вдаеться пройти деякi трюми, так, наче я займаюся скелелазiнням вдома або на стiнi. Але це все насправдi, думаю я собi. Там потрiбно пройти пiдступну сходинку вгору й навколо виступу на крутий крижаний схил, тодi зробити короткий вертикальний крок, i на цьому ключ сходження подолано. Далi лише крутий лiд протяжнiстю приблизно у двi мотузки й кiлька з’еднаних ущелин iз короткими вертикальними кроками мiж ними.

Коли я перебуваю на пiвдорозi вгору, я знаю, що ця вершина вже в моiй кишенi, i починаю по-справжньому насолоджуватися. Тепер це лише питання часу, хоча треба ще трохи попiтнiти. Найгiрше, що над нами альпiнiсти, якi продовжують скидати вниз лiд i камiння. Брила льоду вдаряе мене в обличчя, уламок скелi падае менi на руку, але гей, найважче вже позаду!

Навiть тодi мене майже зупинили кiшки на правiй нозi. Через рух по схилу вони зсунулися назад, i тому стало складнiше просуватися, опираючись на переднi зубцi кiшок. Тi кiшки, якi я використовував, не працювали так, як я сподiвався. Я налягав усiею своею вагою, щоб змусити iх вгризатись у крутий лiд, але нiчого не виходило. Якщо я буду забивати iх поштовхами, це швидко покалiчить моi кукси, тому на останньому схилi скелястоi вершини я змушений використовувати два внутрiшнi зубцi, що дуже сповiльнюе мiй темп. Що гiрше, лiд та камiння продовжують сипатися так само часто i я мушу зупинитися, повиснувши на своему спорядженнi, згорбившись, поки уламки падають вниз, з гучним трiском i гуркотом вдаряючись об мiй шолом. Я згадую всiх тих людей, якi питали, чи е снiг на вершинi Аоракi / гори Кука влiтку. Так, вiн точно е, хоча сьогоднi багато снiгу звалилося просто на мене.

Коли переходиш скелястi вершини, то скидаеш трохи крутого льоду в сiдло на днi крижаноi шапки. Дивлячись вгору по хребту на вершину, я розумiю, яка довга та важка дорога крiзь пухнастий снiг, що лежить поверх крутого льоду, чекае мене попереду. І хоча бачу кiнець, знаю, що попереду ще багато роботи.

Останнi 30 метрiв – це вихор емоцiй. Я посмiхаюся так сильно, що, здаеться, обличчя зараз потрiскаеться. І вперше я навiть не думаю про те, як буду спускатися. Якщо доведеться, я поповзу або з’iду вниз. Кiнцiвка забуваеться вмить. Я продовжую думати про все те, що сталося до цього, особливо про ту спробу перед Рiздвом, потiм перемикаюся думками на свою дружину Анну та наших дiтей. Але я знаю, що можу зробити це – цього разу мене нiщо не зупинить.

На обличчi в кожного – Чарлi, Вудi, Вiту i в мене – широка усмiшка, як i при кожному пiдйомi на Аоракi / гору Кука. Це завжди кайф, навiть для тих, для кого сходження на гору стало роботою. Для мене це також полегшення, а ще я досi майже не вiрю в те, наскiльки це чудово – повернутися. Я розумiю, що заборгував кожнiй людинi, яка допомогла менi дiстатися сюди, але також усвiдомлюю власне досягнення i вiдчуваю все бiльше бажання пiдкорювати ще вищi та складнiшi вершини.

Стояти там – це те саме, що стояти на подiумi, коли я отримав свою срiбну медаль на Паралiмпiйських iграх у Сiднеi у 2000 роцi – це точно початок чогось, а не кiнець. Врештi, вершина гори – це лише половина дороги.

Щоразу, коли повертаешся з гiр, особливо тодi, коли дiйшов до межi, серце переповнюе якась дикiсть, драйв i почуття свободи, яких ранiше не було. Ти знаеш, що можеш досягнути того, що колись здавалося лише мрiею. І чим бiльше таких екстремальних подорожей ти здiйснюеш, тим сильнiшою стае твоя впевненiсть у втiленнi мрii i тим бiльшими стають самi мрii.

Коли я пройшов повз Вiту, роблячи останнi кiлька крокiв, все, про що я мiг думати, було: «Гей, Обрубок i Калiка на вершинi Новоi Зеландii! А що, як наступного разу Обрубок i Калiка буде на вершинi свiту?» Якщо хочеш здiйснити бiльшу мрiю, цiлься найвище: уяви, що стоiш на вершинi Евересту!



23 серпня 2004 року

Вiдтодi, як два з половиною роки тому я стояв на вершинi Аоракi / гори Кука, я щоразу прокидаюся вiд сну, який, як менi здавалося, я втратив разом зi своiми ногами – сну, який я знову вiднайшов на вершинi: Еверест. Але життя – це навчання, а «зона смертi» високо на Еверестi – це останне мiсце для навчання. Вчитися потрiбно на тiй горi, на якiй ти зможеш вижити, навiть якщо допустиш помилку. Для мене така гора – це Чо-Ойю. Водночас це дуже серйозне випробування, адже з висотою 8201 метр ця гора е шостою найвищою у свiтi. Та це iдеальне поле для тренувань, на якому я побачу, чи маю гени для нормальноi аклiматизацii, витривалiсть для того, щоб вижити в складних i часом жалюгiдних умовах, i, звiсно, чи завадить менi на висотi те, що в мене немае обох нiг.

2004 рiк був несамовитим. Спочатку я планував пiднятися на тибетську гору Шишабангму, найнижчу з 8000-метрових вершин. Пiсля того, як в останнiй момент кiлька людей вiдмовилися вiд експедицii i залишилися лише Вiту, я i, мабуть, ще одна людина, стало очевидно, що треба прийняти пропозицiю Расса Брайса й приеднатися до його поiздки на Чо-Ойю у 2004 роцi. Расс – засновник HIMEX[1 - HIMEX (Himalayan Experience) – укр. «Гiмалайський досвiд» (прим. перекладача).] – провiдноi компанii, що займаеться експедицiями на Еверест, Чо-Ойю i Шишабангму, а також органiзовуе походи в Тибетi та Непалi. Якби я приеднався до нього, це дало б менi бiльше шансiв на успiх i було б набагато вигiднiше, нiж сходження на Шишабангму з такою малою групою.

Вартiсть? О, це була ще та проблема. Ви знаете, скiльки спонсорських листiв я написав для Чо-Ойю? Сiмдесят три. І знаете, скiльки вiдповiдей я отримав? Три! Я був вражений грубiстю деяких з найбiльших компанiй, якi навiть не наважилися вiдповiсти менi: навiть просте «нi» – це краще, нiж мовчанка. На щастя, менi вдалося провести кiлька додаткових корпоративних зустрiчей упродовж останнiх мiсяцiв перед виiздом i трохи поповнити сiмейний бюджет, хоча здаеться, що цього завжди недостатньо.

Саме в цей час наша сiм’я пережила одне з найбiльших випробувань, випробування, що кожного дня трапляеться десь з якоюсь сiм’ею, – нам довелося пережити смерть близькоi людини. Татова iсторiя – це iсторiя боротьби з раком. Та якоi боротьби! Рак – це суперник, який, здаеться, мае безмежний арсенал засобiв, щоб тебе перемогти. Я чув про багатьох, кому вдавалося пережити цю битву, але знаю й стiльки ж тих, хто не змiг здобути перемогу. У чому мiж ними рiзниця? У довбаному везiннi, я гадаю. Звiсно, перш нiж ви закидаете мене камiнням, скажу, що слiд зробити все можливе.

Починаючи вiд ставлення до хвороби й закiнчуючи лiкуванням, вiд звичного до мiстичного, потрiбно вивчити кожен шлях. Є надiя, що один iз цих шляхiв, або ж кiлька в поеднаннi, приведуть тебе на стежку зцiлення. Але для багатьох таких, як Тато, усi цi шляхи мають лише один кiнець. Упродовж чотирьох рокiв Тато, разом iз Мамою, яка завжди допомагала, проходив цей шлях iз характерними йому силою та витривалiстю, але здавалося, що як тiльки вони завертали за рiг, розв’язували одну проблему, одразу з’являлася iнша. Нашiй родинi кiлька разiв телефонували, викликаючи до нього, коли лiкарi вважали, що йому залишилося небагато, але вони просто не знали Тата. Йому якось вдавалося вижити, i, хоч його стан щоразу погiршувався, вiн продовжував боротися. Але в червнi 2004 року його перевели у вiддiлення Смiта (госпiс) мiсцевого будинку престарiлих у Джеральдiнi, Пiвденний Кентерберрi, де мешкали вони з Мамою. Тато називав це мiсце «кiмнатою смертi». Вiн був упевнений, що йому це не потрiбно, i вважав переведення до хоспiсу своею поразкою в битвi з внутрiшнiм ворогом. Багато в чому полегшенням було нарештi бачити його на лiкарських препаратах, якi вгамовували його бiль, але це також стало й знаком того, що кiнець вже близько.

Ми з Мамою стояли поруч, коли вiн робив свiй останнiй подих – довгий деренчливий вдих i ще довший м’який видих, з яким iз нього вийшло життя. Ми розумiли, що незабаром це станеться, але вiд цього нiколи не стае легше. Боже, вiн боровся до кiнця, до останньоi секунди, до останнього подиху, нiколи не складаючи рук. Я не знаю, що це, якщо не один iз найбiльших подарункiв, якi вiн тiльки мiг менi залишити. Якщо я зможу подарувати своiй сiм’i таке ж ставлення до життя, я буду дуже цим пишатися.




Альпiнiстськi термiни

Жумар: пристрiй, який затискаеться на мотузцi за допомогою своерiдних пружинних щелеп iз зубцями, що вiдхиляються назад; вони дають жумару змогу ковзати вверх по мотузцi, при цьому фiксуючи його й не даючи йому зiслизнути вниз. Жумар широко використовують в гiмалайському стилi сходження, який здебiльшого передбачае пiдйом по прокладених мотузках (поручнях). При використаннi жумара вам не потрiбно прив’язуватися мотузкою до вашого партнера по сходженню; натомiсть ви прикрiпленi до поручнiв.

Страховка партнера: система для переривання падiння за допомогою мотузки. Страховка партнера бувае фiксованою, коли один альпiнiст закрiплюе себе до гори, у той час як iнший пiдiймаеться, та динамiчною, коли обидва альпiнiсти, якi перебувають в однiй зв’язцi, пiдiймаються одночасно, а мотузка тягнеться в мiру iх пiдйому для страхування (див. нижче).

Страхувальна позицiя: позицiя, у якiй себе закрiплюе альпiнiст, що контролюе мотузку, готовий перервати падiння ведучого альпiнiста.

«На страховцi»: цi слова вигукуе альпiнiст, коли досягае страхувальноi позицii й закрiплюе страховку, щоб створити страховку для партнера. Коли iнший альпiнiст чуе цi слова, вiн знае, що може «розiмкнути» мотузку й почати сходження.

Сiдло: альпiнiстський термiн на позначення заглиблення в хребтi, схоже на перевал.

Кулуар: наповнена снiгом i льодом улоговина.

Ключ сходження: найскладнiша частина або рух у сходженнi.

Драй-тулiнг: йдеться про використання льодових iнструментiв у якостi зачiпок для рук на нельодяних поверхнях шляхом забивання iх у розколини та щiлини.

Оголення: в альпiнiзмi е два значення цього слова. Перше – це гiпотермiя, коли ваше тiло не може продукувати достатньо тепла для умов, у яких ви перебуваете, i це може вас вбити. Друге значення стосуеться того вiдчуття, коли пiд вами сотнi метрiв вiдкритого простору, i ви почуваетесь «оголеним», так, наче ходите голим по торговому центру!

Заморожування: як i оголення, це слово мае два значення. З точки зору технiки, це означае нездатнiсть просуватися вперед чи назад, часто якраз перед падiнням. Переважно це слово вживаеться, щоб описати погоднi умови. «Заморожування» важливе й виникае тодi, коли температура повiтря падае нижче нуля, дозволяючи снiгу сильно замерзнути. Це запобiгае численним каменепадам та льодопадам, а також дае змогу пiдiйматися по твердiй поверхнi замiсть того, щоб грузнути в снiгу.

Просуватися з опертям на переднi зубцi: пiдiйматися по крутому льоду та снiгу, використовуючи обладнання для сходження по льоду й переднi зубцi кiшок (рами з шипiв iз гартованоi сталi, яка крiпиться до черевика альпiнiста). Виглядае i вiдчуваеться, як скелелазiння у морозний холод.

Пiтч: дiлянка скелi, снiгу або льоду мiж двома страхувальними пунктами, яка в iдеалi дорiвнюе довжинi мотузки.

Страховка: будь-який елемент спорядження, який крiпиться до камiння чи льоду для того, щоб прив’язати альпiнiстiв або мотузки до страхувальних пунктiв. Найпоширенiшим спорядженням для страховки е капроновi стропи, снiговi гаки, скельнi гаки, закладки, ексцентрики та льодоруби.

Досягти пiку, або вершини: закiнчити сходження, не обов’язково на вершинi гори.

Виконувати траверс: рухатися по схилах гори, а не навпростець угору.


Татова смерть стала для мене ще тяжчою, нiж це взагалi було можливо, бо наступного дня пiсля того, як вiн помер, я мав на три днi летiти у справах до Гамiльтона. Це було важливо, адже дозволило б менi вирушити на Чо-Ойю i не завдати серйозних збиткiв сiмейному бюджету. Тодi, наприкiнцi тижня, я повернувся на похорон. У наступнi тижнi я був повнiстю зайнятий пiдготовкою до подорожi.

Метушня перед поiздкою – це завжди найгiрший час для кожного, тож до середини серпня Анна й дiти були в режимi «забирайся вже звiдси, Марку». Цього разу все було, мабуть, ще гiрше, нiж зазвичай, адже я не тiльки намагався заробити достатньо грошей, щоб родина мала, на що жити, але й старався зрушити з мiсця свою iдею про створення бренду спортивного харчування, «PeakFuel». Коли наближаеться вiд’iзд, я завжди стаю розгубленим i надто чутливим, а це погана комбiнацiя для тих, хто поруч, можу вас запевнити.

Нарештi настало 23 серпня, тож уся ця метушня скоро завершиться, принаймнi для мене. Як i зазвичай, менi складно прощатися з Анною та родиною, особливо коли газети б’ються за те, щоб почути вiд мене якусь фразу для цитування (вони таки дiстали одну непогану вiд Анни: щось про те, що краще, коли я пiдiймаюся в гори, а не захаращую дiм!). Пiсля того, як ми покружляли мiж Ханмером i Крайстчерчем, залагоджуючи останнi справи, та остаточно зi всiма попрощалися, я врештi вилетiв iз Крайстчерча до Окленда, збираючись далi вирушити до Бангкока Тайськими авiалiнiями.

Щоб упоратись з усiм зайвим багажем, який потрiбен для того, щоб пiднятися на гiмалайську вершину, i розумiючи, що наступнi шiсть тижнiв спатиметься менi несолодко, я доплатив за те, щоб летiти бiзнес-класом. Я очiкував на розкiш, та саме цього я й не отримав: лiтак виявився старим MD-11. Боже, я й не думав, що такi старi лiтаки ще лiтають. Сервiс був чудовим, як завжди, але, як порiвняти з тими новими лiтаками, якими нас розбещують останнiм часом, це було трохи схоже на полiт у старенькому DC-3.

З Окленда до Бангкока через Сiдней, посадка о 4.20 ранку в спецi та вологостi, якi притаманнi Таiланду. Чорт, який невдалий час для того, щоб намагатися вмiстити чотири великi важкi сумки й пару лиж у таксi, знемагаючи вiд спеки й втоми. На додачу до всього, водiй таксi спочатку висадив мене бiля неправильного готелю, хоча врештi таки привiз мене та все мое добро до готелю «Індра Регент» у центрi Бангкока.



24 серпня

Вулицi Бангкока стали для мене справжнiм вiдкриттям, набагато бiльшим, нiж знайомство з власниками магазинчикiв у Камбоджi минулого року. Через спеку можливо було робити лише короткi вилазки на вулицю, якi включали також поiздки на таксi улюбленими мiсцями водiя (читайте «зворотний платiж»), який, як завжди, пропонував свою сестру на кiлька годин (кiлька годин чого??) за унiкально низькою цiною. Основним заняттям на цiлий день було трохи виспатися й пiдстригтися. Тiльки будьте обережнi: тайська стрижка «пiд четвiрку» вiдповiдае стрижцi «пiд одиничку» в «кiвi»[2 - Кiвi – нацiональне прiзвисько новозеландцiв (прим. перекладача).]! Але що ж, я повернуся додому аж через шiсть тижнiв, тож останне, чим я хочу перейматися, – це догляд за волоссям.



25 серпня

Рейс TG319 до Катманду о 10.30 ранку був сповнений всяких переходiв i пiдйомiв. Пiсля останньоi пересадки ми летiли лише три години, i наше збудження дедалi бiльше наростало. Ми приземлилися одразу пополуднi. Менi вдалося уникнути тисняви в аеропорту й побачити Вiту, Расса та його шерпiв[3 - Шерпи – народ, що мешкае в Схiдному Непалi, поблизу Евересту, а також в Індii й Тибетi (прим. перекладача).], якi чекали на нас. З якоiсь причини, хоч я нiколи й не був тут до цього, я одразу вiдчув себе як вдома. Ми склали спорядження на дах мiнiвена й вирушили до «базового табору» Расса в Катманду – до готелю «Тибет». Здаеться, що це досить кумедна назва для готелю в столицi Непалу, поки не потрапиш сюди й не вiдчуеш всю ту гостиннiсть i дух тибетськоi культури, якi тут панують.

Я був вражений тим, як тут жарко й волого. Людинi без обох нiг збiса важко виживати в такiй спецi. Думаю, що для контролю температури тiла доведеться вживати багато пива. Пiсля розiгрiву пополуднi з напоями в барi «Ред Онiон» (який скоро стане нашою штаб-квартирою) та вечерi в «Кей-Ту» в районi Тамель (основнiй туристичнiй зонi) перебування в Катманду бiльше скидаеться на тур всесвiтньо вiдомими (що ж, принаймнi в альпiнiстських колах) барами й ресторанами. Я вiдчуваю себе щасливцем, бо мене «посвятили» в атмосферу ринкiв Камбоджi: через них метушня Тамелю здаеться немов домашньою, а ще досить культурною.



26 серпня

Ми повернулися в район Тамель, щоб знайти вiдомий альпiнiстський магазин Шони й замовити першi у свiтi пуховi шорти. Шона походить з народу шерпа, а ii чоловiк Ендрю, хоч вiн за походженням оззi[4 - Оззi – нацiональне прiзвисько австралiйцiв (прим. перекладача).], вже так довго живе в Непалi, що став i непальцем. Утiм, вiн розважае нас так, як може тiльки справжнiй австралiець. «Ред Онiон», звiсно ж, для джин-тонiка пополуднi – мушу сказати, це все в Катманду вiдбуваеться дуже цивiлiзовано – вечеря в iншому не менш вiдомому мiсцi в Катманду, ресторанi «Кiлройс», а на завершення вечора – поiздка додому на рикшi[5 - Рикша – вiзок з мiсцями для одного або двох пасажирiв, який тягне людина, котру теж називають «рикша» (прим. перекладача).].



27 серпня

Приiхав мiй сусiд по кiмнатi Тодд (Вiндл, божевiльний «кiвi», який е лижником-екстремалом), на жаль для нього – без багажу. Це був початок довгого й врештi невтiшного хрестового походу в пошуках його спорядження. Якийсь працiвник аеропорту в Дубаi чи деiнде тепер буде гордим власником повного комплекту гiмалайського альпiнiстського та лижного спорядження – щоправда, з цього мало користi в пустелi. Єдиною втiхою для Тодда було те, що його пуховий костюм робили в Шони, тому вiн не зник iз рештою спорядження. Сьогоднi ми вечеряли в чудовому китайському закладi – вiдтепер, я думаю, нас чекае багато китайськоi iжi, оскiльки ми подорожуватимемо через Тибет.



28 серпня

Великий день. Расс та Вiту iдуть по сушi з усiм обладнанням, прямуючи до Тiнгрi[6 - Тiнгрi – повiт округу Шигадзе в Тибетi (прим. перекладача).] в Тибетi. Дорога сюди займе два днi, а потiм вони вирушать далi, до базового табору, де все облаштують. Така подорож не дала б рештi з нас, простим смертним, достатньо часу для аклiматизацii, тому ми полетимо до Лхаси, розташованому на висотi 3600 метрiв (Катманду – всього на висотi 1200 метрiв), i поступово просуватимемось угору. Ми прямуемо до аеропорту, в якому, як i в будь-якому iншому аеропортi в цiй частинi свiту, усi кудись поспiшають i на щось чекають. Довгi черги, а потiм ще трохи очiкування, просто для рiзноманiтностi. Та який чудовий полiт! Цього разу ми летимо на Air China 757, i всi пiдхоплюються до вiкон, щоб глянути на Еверест i Чо-Ойю, коли ми пролiтаемо повз.

Пiсля годинного перельоту ми приземляемося в Мiжнародному аеропорту Лхаси, та я не знаю точно, чому його так називають, бо вiн розташований за 93 кiлометри вiд Лхаси! Лiтак паркуеться на пiд’iзнiй дорiжцi, i нас пакують до автобусiв, перш нiж нам доводиться знову чекати пропуску через паспортний контроль та митницю. Принаймнi температура, а – що важливiше – також i вологiсть, тут хоч трохи нижчi, чого не скажеш про висоту, вiд якоi в мене вже починае паморочитися в головi. Пiд час перельоту ми за одну годину пiднялися на 2400 метрiв. Аеропорт i саме мiсто Лхаса знаходяться на тiй же висотi, що й вершина Аоракi / гори Кука.

Коли ми вийшли з багажного залу, – i я маю на увазi саме те, про що кажу: великий зал з багажем, розкинутим по всьому поверху, – нас зустрiла надзвичайно гарно одягнута, надзвичайно гарно доглянута й надзвичайно байдужа супроводжуюча-китаянка. Вона знайомить нас iз Нагвою, нашим тибетським «сирдаром», який буде супроводжувати нас на шляху вiд Лхаси до базового табору. До обов’язкiв Нагви входить «пасти» нас, нiколи не випускаючи з поля зору. Та вiн не розраховував на купу бунтiвливих «кiвi»! Увесь цей цирк теоретично контролюе КТАА (Китайсько-Тибетська Асоцiацiя альпiнiзму), яку китайцi називають КАА, але якщо ви з Тибету, то можете називати ii ТАА.

Вечеря в готелi «Гiмалая» в Лхасi, як i все решта тут, сприймаетьсяв сукупностi! Ми знову спробували фантастичну китайську iжу. Я кажу iншим, що це не альпiнiстська подорож, а кулiнарна подорож по даху свiту – i попереду в нас ще довга дорога!



29, 30 серпня

Сьогоднi ми гуляли вуличками та алеями Лхаси, вiдвiдали безлiч храмiв, а ще палац Потала[7 - Палац Потала – царський палац та буддiйський храмовий комплекс, е основною резиденцiею далай-лами (прим. перекладача).], де ми, на превеликий жах наших гiдiв, загубили Тодда. «Не зважайте, – казали ми iм, – вiн, мабуть, повернеться десь перед базовим табором». Та цi слова лише викликали ще бiльшу панiку серед супутникiв. Це була справжня родзинка того дня! Помiж тим, було дуже приемно визирати з вiкна Далай-лами, дивлячись на сквер парк, що розкинувся внизу. Шкода лише, що краевид увiнчувався пiвколом з банкiв та магазинiв з потворною статуею Свободи посерединi. Дiйсно чудовою у Лхасi е статуя Золотих Якiв – велетенських звiрiв висотою в кiлька метрiв. Вони розташованi посерединi об’iзного шляху, i це прекрасне видовище.



31 серпня

Нарештi ми на шляху до Шигадзе[8 - Шигадзе – мiсто повiтового значення в Тибетi (прим. перекладача).], рухаемось уздовж «дружнього шосе»[9 - Ідеться про шосе Дружби – дорогу, яка з’еднуе столицi Тибету та Непалу (прим. перекладача).]. Власне, це була скорiше дружня козяча стежка. Приблизно першi 85 кiлометрiв ми iхали добре прокладеною дорогою, i з безлiччю вiйськових та вантажних автомобiлiв уперемiш iз маленькими садовими тракторами, що буксирували причепи мiсцевих мешканцiв, це скидалося на перегони зi смертю. Маневруючи так, що навiть у найзапеклiшого гонщика серце провалилося б у п’ятки, сигналити було просто необхiдно. Однак наступнi 230 кiлометрiв «компенсували» ту рiвненьку дорогу: це був фактично еквiвалент нерiвноi гiрськолижноi траси у Новiй Зеландii. Нам щастило, коли вдавалося iхати на швидкостi 50 км/год, та й це здавалося надто швидким. Врештi ми добралися до справдi висотних мiсць, де треба було подолати перевали на висотi 5300 i 4900 метрiв. Було так захопливо долати висоту 5000 метрiв, не виходячи з машини!



Класифiкацiя висот

Великi висоти: 1500–3500 м (5000–11 500 футiв)

Дуже великi висоти: 3500–5500 м (11 500–18 000 футiв)

Екстремальнi висоти: понад 5500 м (понад 18 000 футiв)


Ланч пройшов у якiйсь вигадливiй халупцi, бiльше схожiй на хатку пастуха, де вибiр полягав лише в тому, iсти рис чи картоплю з вареним м’ясом, котре неприемно тхнуло. Треба було добре подумати, щоб вирiшити – iсти чи нi. Я здуру вирiшив пiти на компромiс i спробувати. Це й направду дуже по-дурному, бо ти або iси це, або нi, i як тiльки ти спробував, то вже можеш з’iсти все. Я це пережив, але всi наступнi сiм годин у джипi в мене бурчало в животi. Я чекав, коли з’явиться тi руiни, якi би вказували на початок «громовоi» активностi, як у Камбоджi. У мене були яскравi спогади лише про те, як я дiстався до свого готельного номера й провiв наступнi 12 годин, лежачи на пiдлозi у ваннiй, намагаючись зрозумiти, яким саме чином мене зараз виверне.

Так, саме так, ще сiм годин ми лiзтимемо по Тибетському плато й врештi пройдемося по брезенту, що означатиме неминуче наближення Шигадзе. Єдине мiсце, де можна знайти асфальтованi дороги й iншi умови XXI столiття у Тибетi, – поблизу двох мiст, Лхаси та Шигадзе, де оселилися китайцi династii Хань. В будь-якому iншому мiсцi, навiть за кiлька метрiв вiд меж мiста, ви наче повертаетеся назад принаймнi на два сторiччя.

Готель «Мансовер» у Шигадзе – це обгороджений комплекс, гавань елегантностi та розкошi. У нас того вечора була фантастична iжа, знову китайська, але тепер по-справжньому китайська – така, яку я пробував лише раз, i з усiх можливих мiсць саме у Камбоджi: китайцi справдi сюди дiсталися. Наступний ранок ми провели, перебираючи водiiв, оскiльки ми з Тоддом та Джезом (ще одним альпiнiстом) домовилися знайти якийсь iнший повнопривiдний транспорт. Насправдi ми хотiли позбутися нашого водiя: його iзда була надто повiльною i небезпечною. А нам би пiдiйшло швидко й небезпечно, i саме це ми й отримали, коли знайшли нового водiя!

Потiм настав час навiдатися на ринок. Який це був чудовий ринок! Набагато чистiший, нiж ринки в Камбоджi, хоч це й бiльшою мiрою через погоду, анiж через щось iще, адже тут менша вологiсть i бiльш прохолодно (але все вiдносно: це все одно змусить середньостатистичного покупця-«кiвi» вiдчувати нудоту). Придбавши три ноги яка й кiлька козячих туш, ми вирушили в наступну довгу поiздку переiзд. Цього разу ми iдемо асфальтованою дорогою лише близько 2 кiлометрiв, а тодi повертаемося на гравiйну дорогу, вiд якоi аж кiстки стрясае. Того дня ми бачили на дорозi два грейдери – ну, точнiше щось схоже на грейдери: середнього розмiру роторнi мотики (тут це стандартний спосiб транспортування), до кожноi з яких крiпиться невелике лезо грейдера, мабуть, не бiльш нiж метр у ширину. Два такi леза для нерiвноi дороги протяжнiстю 300 кiлометрiв на додачу до кiлькох робочих загонiв з мотиками й кошиками – нiчого дивного в тому, що це козяча стежка. Я не можу не думати про те, як би вiдреагував Тато: для водiя грейдера з багаторiчним досвiдом i такого перфекцiонiста, яким вiн був, це б здавалося ганьбою.

Коли вже починае здаватися, що ця колотнеча нiколи не припиниться, ми виiжджаемо на нову асфальтовану дiлянку дороги й заiжджаемо в Олд-Тiнгрi, останне мiсто перед базовим табором Чо-Ойю. Я не знаю дослiвного перекладу слова «Тiнгрi», але воно мало б означати «глушину»: саме таким постае для мене це мiсце. Я б описавйого так: мiсто з однiею вулицею, через яке проходить основна траса Непалу / Тибету / Китаю (шосе Дружби), де вантажiвки неминуче викидають хмари пилу, дизелю i нафти, безперестанку сигналячи, щоб зiгнати з дороги собак, людей, корiв та коней. Вiдмiннiсть вiд iнших подiбних мiст у тому, що тут мiж будинкiв можна побачити Еверест, який здiймаеться в iмлi, – краевид на мiльйон доларiв у мiстечку, яке ви, напевно, могли б придбати за сто!

Заiжджаючи в мiсто, ти проiжджаеш повз смiттезвалище, на якому завжди повно шалених псiв, великих метисiв мастифа, якi хазяйнують тут вночi. Готель «Еверест в’ю» – це оточений стiною комплекс, який колись був конюшнею i недалеко втiк вiд цього статусу зараз. Вночi тут зачиняють ворота, щоб не впускати собак i бандитiв.

Тут поселилося кiлька iнших експедицiй, i в однiеi з них виникла серйозна проблема. Один iз членiв цiеi експедицii вийшов на ранкову прогулянку, i його вкусив собака. Насправдi йому пощастило не бути покусаним цiлою зграею (насправдi йому таки вдалось уникнути цiлоi зграi), i тепер йому доведеться робити уколи проти сказу. Ця ситуацiя була б дуже неприемною навiть у найкращi часи, але тут найближчi уколи можна дiстати аж у Катманду, за 550 км звiдси поганою дорогою через закритий кордон. Додайте до цього ще й те, що iнкубацiйний перiод становить сiм днiв, i ви зрозумiете, що вiн в повному лайнi. Хлопець дуже знервований, хоча й вдячний за те, що всi наполегливо працюють над тим, щоб перевезти уколи з вакциною через кордон. Його становище було б складним у будь-який момент, не кажучи вже про початок такоi експедицii, як ця.

Стоячи у свiтлi ранкового сонця i дивлячись на Еверест, я змiг задзвонити до Анни. Це був дуже емоцiйний дзвiнок. Здуру я також пiшов на ранкову прогулянку. Це було якраз пiсля сьомоi години ранку, i, хоч навколо де-не-де були люди, я все одно мав захищатися камiнням вiд собак, якi проявляли надто великий iнтерес до мене. Тодi я викликав пiдмогу, щоб дiстатися до готелю. Можливо, я й повiльний учень, але я таки вчуся!

Висота, на якiй розташоване Тiнгрi, становить близько 4300 метрiв, тож менi було досить комфортно, коли мое серцебиття становило приблизно 75 ударiв на хвилину. Це непогано, якщо врахувати, що на рiвнi моря ця частота становить 60 ударiв на хвилину. Зараз саме час розiм’яти ноги пiсля стiлькох годин, проведених у джипi, тож ми вирушаемо в нашу першу велику прогулянку тут – 350 метрiв вгору до древнього мiсця поховання. На цiй висотi частота ударiв уже наближаеться до 110 ударiв на хвилину. Просто неймовiрно, що може зробити з вашим тiлом таке невелике збiльшення висоти. Решта групи пiднялася ще вище, на 500 метрiв угору, але я рушив униз, бо, як завжди, йшов дуже повiльно.



3 вересня

Ми з вдячнiстю попрощалися з Тiнгрi й сьогоднi вирушаемо до базового табору. Саме час зустрiтися з Расселом та Вiту, якi прибули туди на кiлька днiв ранiше, щоб отаборитися разом iз шерпами. На мое здивування, туди веде хороша дорога. Очевидно, це стане новим маршрутом до Непалу, але, як i завжди, на непальськiй сторонi грошi кудись зникають, тому кiлька мостiв ще не добудованi. Отже, зараз це дорога в нiкуди, хоча, кажуть, одного дня ii завершать. Мушу зiзнатися, поiздка машиною до базового табору розпестила мене назавжди на всi наступнi експедицii. Звiсно, десятиденна ходьба звучить круто, i, можливо, це хороша пiдготовка, але подайте менi джип – я тут для того, щоб дертися вгору, а не прогулюватися!




Команда Чо-Ойю

То хто ж ми? Пора представити вам команду Чо-Ойю.



Гiди

Рассел Брайс, вiдомий як Расс (керiвник експедицii; у Тибетi та Непалi його знають пiд iменем Великий Бос)

Марк Вiту (Марк Перший; новозеландець)

Дiн Стейплз (Дiно; ще один новозеландець)

Лiдiя Брейдi (новозеландка)

Джин Павiллард (наполовину шведка, наполовину американка; гiд Монiки Калоздi)

Томас Торкельсон (Том; американець; гiд та оператор Монiки)



Альпiнiсти

Девiд Бiнггем (Дейв Британець; «Я не британець, я з Кардiффа»)

Джеремi Бентон (Джез; британець, але ми вирiшили, що вiн буде почесним «кiвi»)

Акiтомо Фуджiбаяшi (Мiстер Фуджiбаяшi; японець)

Чiеко Шiмада (японка)

Монiка Калоздi (американка)

Чарльз Дейзi (Чак; американець)

Тодд Вiндл (новозеландець; лижник та альпiнiст-екстремал)

i, звiсно, я, вiдомий як Марк Другий, або Зефiр



Окрiм названих, ще деякi альпiнiсти мають прибути до того часу, як ми потрапимо в передовий базовий табiр (ПБТ на альпiнiстському жаргонi): Валерiо Массiмо, вiдомий як iталiйський принц, i Гранiя Вiллiс, iрландська журналiстка. Звучить дуже цiкаво!



Шерпи

Лоппсанг Темба Шерпа (сирдар)

Карсанг Намгель Шерпа (шерпа на великих висотах)

Лачху Багадур Баснет (кухар у ПБТ)

Кул Багадур Магар (кухар у ПБТ)

Тибет Карсанг (кухар у ПБТ i мiй шерпа)

Тибет Замбу (помiчник кухаря у ПБТ)

Тибет Чалдiм (помiчник кухаря у БТ / охоронець)



Шерпи у розпорядженнi Монiки

Фурба (Пхурба) Ташi Шерпа (шерпа на великих висотах)

Чхiрiнг Шерпа (шерпа на великих висотах)





Структура експедицii

Колись експедицii майже незмiнно будувалися на основi iдеi про команду альпiнiстiв з одним фокусом: найсильнiший альпiнiст або пара альпiнiстiв мають стояти попереду, майже так само, як команда велосипедистiв, якi змагаються на «Тур де Франс», працюючи разом на результат найбiльш здiбного.

Останнiм часом порядки змiнилися, i тепер багато людей долучаеться до таких комерцiйних експедицiй, як подорожi на Чо-Ойю та Еверест вiд компанii Рассела Брайса «Гiмалайський досвiд». У цих експедицiях люди з рiзного середовища збираються разом пiд професiйним керiвництвом лiдера групи (такого, як Расс) i кiлькох гiдiв, якi ставлять за мету довести всiх до вершини. Це саме те, що я б назвав справжньою командною роботою. Хоча я й страшний впертюх, та роблю все, щоб до мене ставилися просто як до ще одного учасника експедицii – просто ще одного альпiнiста, ще одного члена команди, що намагаеться дiйти до вершини.

Роботою гiда е не просто тягнути когось нагору, а давати настанови й поводитися, як хороший слухач, як джерело iнформацii та порад. Щоб поiхати в подорож, альпiнiсти (або «клiенти») повиннi подати заявку та пред’явити свое «альпiнiстське» резюме. Так можна переконатися, що не буде жодних «сюрпризiв». Через це, а також ще й тому, що сходження часто вiдбуваеться з використанням прокладених мотузок, вiдношення гiдiв до альпiнiстiв переважно 1:4 (або бiльше, нiж 4); на вiдмiну вiд альпiнiстського стилю сходження, в якому це вiдношення часто становить 1:1.

Справжню роботу виконують шерпи та портери[10 - Портер – носильник, який працюе в важкодоступнiй мiсцевостi, де вiдсутнi сучаснi транспортнi засоби (прим. перекладача).], якi носять намети, спальнi мiшки та кисневi балони в табори, розташованi високо в горах. Насправдi впродовж усiеi iсторii гiмалайських сходжень iхня роль не змiнилася, за винятком того, що зараз персоналу шерпiв досить багато платять: ця сума майже в 30 разiв перевищуе середню заробiтну плату в Непалi чи Тибетi. Крiм того, шерпи, що працюють на великих висотах, зараз добре пiдготовленi, оскiльки в Непалi, а вiднедавна й у Тибетi, з’явилися альпiнiстськi школи й було впроваджено сертифiкацiю спецiалiстiв, що, по сутi, означае, що iхня робота стала набагато безпечнiшою.



Тож у нашiй експедицii Великим Босом е Расс. Усi ми – альпiнiсти, гiди та портери – робимо все так, як каже вiн, ну або по-iншому!



Шерпа чи шерпи?

«Шерпа» – це назва етнiчноi групи у Тибетi та Непалi; осiб жiночого роду називають шерпанi. Народ шерпа добре вiдомий своiми здiбностями до скелелазiння та трекiнгу, тому сьогоднi слово «шерпи» часто використовуеться, коли йдеться про гiдiв або альпiнiстiв, особливо в Гiмалаях.





Роздiл 2

ДосвІд навчання


3 вересня

Базовий табiр Чо-Ойю

Прекрасно було знову зустрiтися з Вiту й Рассом. Ми всi були в захватi вiд чудового обiду, який приготував наш кухар, Лачху: величезнi тарiлки з куркою, салатом i смаженою картоплею, яка аж шкварчала, стали добрими передвiсниками того, що чекае нас попереду. Як справжнi «кiвi», в останню нiч у Тiнгрi ми вiдсвяткували День народження Тома пляшкою «Джека Денiелса», тож тiеi першоi ночi в базовому таборi дехто досить швидко притих. У мене була жахлива нiч, бiльшу частину якоi я провiв абсолютно безглуздо, намагаючись не задихнутись. Тодi менi вперше довелося вiдчути на собi дихання Чейна-Стокса – переривчасте дихання на великiй висотi. Водночас в моему органiзмi, очевидно, було багато рiдини, бо я наповнив пляшку для сечi до краю, так, що вона ледь – наголошую, ледь – не вихлюпнулася.



4 вересня

Зранку я був втомлений i схвильований, але, очевидно, це вже норма. Перший караван якiв вирушив до передового базового табору. Це було таке чудове видовище спостерiгати за тим, як Расс i Лоппсанг, його сирдар, обговорюють розмiри та вагу вантажiв, навантажують якiв, а потiм iхня процесiя вирушае з табору вгору долиною у напрямку льодовиковоi морени. Сьогоднi буде ще один пiдйом з метою аклiматизацii, цього разу на висоту 5100 метрiв. Тут стае все краще й краще.




Що таке дихання Чейна-Стокса?

Дихаючи, ви перетворюете кисень на вуглекислий газ, i саме накопичення вуглекислого газу в кровi е ключовим сигналом для мозку про те, що настав час дихати. Якщо рiвень вуглекислого газу низький, потяг до дихання придушуеться (нестача кисню е набагато слабшим сигналом i дiе як крайнiй запобiжний клапан). Поки ви не спите, свiдоме дихання не становить жодних труднощiв, але вночi через урiвноваження мiж цими двома дихальними тригерами може розвинутися незвичний (патологiчний) тип дихання. Перiодичне дихання складаеться з циклiв нормального дихання, яке поступово сповiльнюеться, потiм настае пауза й короткий перiод вiдновлення з прискореним диханням, коли починаеться панiка.

Це не форма висотноi хвороби, а лише спосiб, за допомогою якого органiзм компенсуе низький рiвень кисню. Таке рано чи пiзно стаеться з бiльшiстю людей. Фаза дихальноi паузи може тривати до 10–15 секунд, i, хоча стан може трохи покращитися з аклiматизацiею, зазвичай проблема не вирiшуеться сама аж до спуску.

Таке перiодичне дихання може викликати тривогу:

– у людини, яка прокидаеться пiд час фази затримки повiтря i розумiе, що вiн чи вона перестали дихати;

– у людини, яка прокидаеться пiд час фази гiпервентиляцii пiсля дихальноi паузи (вiдновлення) i думае, що iй не вистачае повiтря i що в неi висотний набряк легень (ВНЛ – бiльше про це згодом);

– у людини, яка прокидаеться i розумiе, що хтось поруч перестав дихати.

У перших двох випадках нормальне дихання вiдновиться, якщо трохи почекати, хоча цi кiлька секунд можуть бути дуже страшними. У третьому випадку той, хто спить поруч, через якийсь час почне дихати, але цикли перiодичного дихання ймовiрно продовжаться, допоки вiн чи вона не прокинеться.


По обiдi ми з Вiту сортуемо спорядження i перевiряемо пристосування для нiг: упевнюемося, що такi речi, як кiшки, добре припасованi, все бiльше й бiльше пiдрiзаемо пiдошви, щоб зробити iх легшими, i просвердлюемо бiльше дiрок у них, знову ж таки, щоб зробити iх легшими. Я також спробував скористатися своiм ноутбуком, але, на жаль, вiн зламався i вже немае шансiв на те, що вiн якось увiмкнеться. Вiн тримався мужньо, але, здаеться, висота в 4650 метрiв була його межею: причиною цьому могли стати холод, пил або ж просто велика висота.



5 вересня

Яка чудова нiч! Я прекрасно поспав – напевно, завдяки кiльком кухлям пива. Чай у лiжко приносять о сьомiй ранку, хочеш ти цього чи нi. Насправдi, задля цього треба навiть повернутися в лiжко, iнакше Лачху буде сваритися.

Всi прокинулися рано, iм вже так i кортить вирушати, але ми маемо пробути тут ще кiлька днiв. З кожним днем тут вiдчуваеш себе сильнiшим i бадьорiшим. Сьогоднi пiдiйматимемося до позначки 5050 метрiв i будемо практикувати сходження з прокладеними вгорi поручнями та жумаром, перевiряючи, чи всi знають, як безпечно пiдiйматися, пристiбаючи й вiдстiбаючи зафiксованi мотузки. Мушу визнати, що трохи нервую i почуваюся невпевнено на скелястих уступах, на яких ми практикуемося, i надiюся, справа просто у висотi, яка змушуе поводитись обережнiше.



6 вересня

Так, ще один день у базовому таборi. Як завжди, о сьомiй шерпа приносить чай з молоком (теплий солодкий молочний чай). Зараз все ще дуже легко може забракнути повiтря; сам Бог знае, як все буде вище. Я згаяв трохи часу, займаючись лижами, кiлька годин провiв на протезах для сходження, а тодi настав час для ще однiеi прогулянки вверх по пагорбу. Ми з Тоддом, Чаком, Джезом i Дейвом пройшлися схилами над табором. Це була чудова прогулянка трав’янистими уступами серед обривiв та сланцевих схилiв. Я зупинився на висотi 5250 метрiв i кiлька годин читав книжку, поки iншi пiдiймалися вище. Чiеко самотужки пiднялася на висоту 5650 метрiв! Вона мiцний горiшок.

Бочковий час для передового базового табору (ПБТ)[11 - Передовий базовий табiр (англ. Advanced Base Camp, ABC) – базовий табiр, з якого починаеться сходження на Еверест (прим. ред.).]. Це означае, що настав час для того, щоб спакувати все, що може знадобитися вам протягом 3–4 тижнiв на горi. При цьому вага цих речей не мае перевищувати 30 кг – половину допустимого навантаження на одного яка. Що ж брати з собою? Все так, наче я знову iду з дому в Ханмер Спрiнгс: треба все спакувати й перепакувати, а потiм знову перепакувати для певностi.




Бочковий час

Експедицiйна бочка – це насправдi бочка, але не та дерев’яна, наповнена вином, – найбiльш звичний для мене вид бочок – це 100–130-лiтровi блакитнi пластиковi бочки з кришками, ущiльненими бандажем i замком. Основне правило при зборi речей: якщо вони вмiщаються в бочку, ти можеш iх брати, з максимальною вагою 25–30 кiлограмiв, залежно вiд стану якiв у той момент.


Оскiльки мобiльний телефон тут не працюе, я вирiшив спробувати скористатися супутниковим телефоном, але безрезультатно. Врештi-решт я таки додзвонився до Анни, але зв’язок був жахливий. Говорити з нею також було нестерпно важко через довгу затримку сигналу. Нам обом було дуже складно, i це засмучувало.



7 вересня

День ПБТ – саме пора. Туди також мае пiднятися другий караван якiв, i, хоч вони вирушили ще рано вранцi, ми проминули iх ще в першi 13 кiлометрiв, поки нас пiдкидало в заднiй частинi вантажiвки. Вантажiвка провезла нас прямо повз бiчну морену льодовика, що проходить по нашому шляху, – на щастя, бо iнакше для мене це була б ще та прогулянка. Я був дуже вдячним як на чоловiка без обох нiг, можу вас запевнити.

Звiдси ми рушаемо пiшки. Бiльшiсть людей зриваеться з мiсця, як спринтери, i лише дехто з нас тягнеться позаду. Йти дуже складно, що типово для морен, адже тут е великi нестiйкi валуни, але час вiд часу, завдяки якам, перед нами виднiеться протоптана стежка. Приблизно через чотири з половиною години я дiйшов до ПБТ, похитуючись i почуваючись досить нестабiльно. Я, звичайно, недостатньо iв чи пив – по-дурному насправдi, адже я мав би краще розумiтися на такому. Лачху i Карсанг дуже привiтно запропонували нам з Вiту по чашцi шерпiвського чай за 30 хвилин до ПБТ. Це було справжнiм порятунком, i не лише тому, що можна було випити чаю: це також стало чудовим приводом для зупинки. Яки перегнали нас приблизно за 20 хвилин до кiнця шляху. Чорт забирай, яки нас взули! Бiльша частина команди здiйснила швидкий пiдйом тривалiстю 3–4 години, що було майже вдвiчi швидше, нiж час, за який до табору дiйшли iншi команди. Це було справжнiм доказом дiевостi програми аклiматизацii, якiй нас пiддав Расс.

ПБТ, час знову охолонути. Насправдi тут набагато легше охолонути, тому що стае по-справжньому холодно, особливо коли вночi здiймаеться шалений шквал снiгу. Я пробуду тут щонайменше тиждень i бiльшу частину часу планую робити вилазки для аклiматизацii, добре iсти й добре спати. У будь-якому разi такий план.



9 вересня

Час непомiтно спливае. Настав час першоi великоi прогулянки, вгору до озерного табору на шляху до Першого табору (Т1 на альпiнiстському жаргонi). Що ж, я пройду не всю дорогу. Але досить скоро я побачу озерний табiр, бо буду ночувати тут одну або двi ночi. Расс, Вiту, шерпи та хлопцi з яками направляються вище по пагорбу з вантажем до Т1. Боже, а Расс таки мiцний горiшок!

Для мене це не подорож, а нiчний кошмар. Хоч зростання висоти до мiсця, де я зупинився, е помiрним, та я вже встиг сильно задихатися, а спуск взагалi був убивчим. Складна морена зi спуском вниз по пагорбу – це найгiрша комбiнацiя для мене, тож що менше менi доводиться це робити, то краще. Навiть пiдiйти до ПБТ може бути важко. Коли кам’яниста земля злегка покрита свiжим снiгом, який нападав за нiч, пiд ногами стае слизько, особливо зi всiма замаскованими хиткими каменями.

Однак я маю визнати, що нiщо не може так очистити мiй розум i пiдбадьорити, як свiжий снiг. Я починаю усвiдомлювати, що для того, щоб снилися чудовi сни, насправдi не потрiбнi нi велика висота, нi наркотики (хоча я небагато знаю про наркотики, чесно). Тут, нагорi, менi сняться божевiльнi сни, але на кожен чудовий, захопливий сон припадае й по одному найгiршому з можливих нiчному кошмару.



11 вересня

Гранiя та Валерiо (iталiйський принц) мали прибути сьогоднi. Я пам’ятав, який я був вдячний за чай з молоком i печиво, якi принiс Лачху, коли я був на шляху вгору. Тож я зробив те, що роблять шерпи, i пiшов до кiнця бiчноi морени, щоб iх зустрiти. Печиво i шоколад iм дуже засмакували, чого не скажеш про чай. Ну добре, вони скоро навчаться його любити!



13 вересня

Тодд i Джез сьогоднi вирушають у велику мандрiвку вздовж льодовика до Нанг Па Ла (перевалу, що з’еднуе Непал iз Тибетом, – традицiйного маршруту для караванiв якiв), а потiм далi до кiнця бiчноi морени. Спостерiгати за тим, як вони зникають вдалинi, було дуже захопливо, оскiльки це справдi додавало якоiсь величi горам i льодовикам навколо. Я знову зробив так, як шерпа, i вирушив вниз мореною, щоб зустрiти iх, цього разу вже з кавою, печивом та iншими смаколиками. Я насправдi досить легко спустився вниз, звiсно, не пританцьовуючи, але близько до цього. Зараз шлях набагато кращий через те, що ним пройшла безлiч якiв, котрi доставили спорядження iнших експедицiйних груп до ПБТ. Повертаючись назад, вгору, я тримався майже на рiвнi з ними, але тiльки тому, що Тодд не сильно старався. Однак старався Джез: вiн обов’язково мусить бути першим!





Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/mark-inglis/bez-nig-na-everest/) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.



notes


Примечания





1


HIMEX (Himalayan Experience) – укр. «Гiмалайський досвiд» (прим. перекладача).




2


Кiвi – нацiональне прiзвисько новозеландцiв (прим. перекладача).




3


Шерпи – народ, що мешкае в Схiдному Непалi, поблизу Евересту, а також в Індii й Тибетi (прим. перекладача).




4


Оззi – нацiональне прiзвисько австралiйцiв (прим. перекладача).




5


Рикша – вiзок з мiсцями для одного або двох пасажирiв, який тягне людина, котру теж називають «рикша» (прим. перекладача).




6


Тiнгрi – повiт округу Шигадзе в Тибетi (прим. перекладача).




7


Палац Потала – царський палац та буддiйський храмовий комплекс, е основною резиденцiею далай-лами (прим. перекладача).




8


Шигадзе – мiсто повiтового значення в Тибетi (прим. перекладача).




9


Ідеться про шосе Дружби – дорогу, яка з’еднуе столицi Тибету та Непалу (прим. перекладача).




10


Портер – носильник, який працюе в важкодоступнiй мiсцевостi, де вiдсутнi сучаснi транспортнi засоби (прим. перекладача).




11


Передовий базовий табiр (англ. Advanced Base Camp, ABC) – базовий табiр, з якого починаеться сходження на Еверест (прим. ред.).



Если текст книги отсутствует, перейдите по ссылке

Возможные причины отсутствия книги:
1. Книга снята с продаж по просьбе правообладателя
2. Книга ещё не поступила в продажу и пока недоступна для чтения