Читать онлайн книгу "Olya_"
Olya_#2
Володимир Худенко
У новому романi автор розмiрковуе над багатьма проблемами, важливiсть i хвороботворнiсть яких сьогоднi тiльки починае усвiдомлювати людство: людина i корпорацii-гiганти, людина i реклама, людина i вiртуальна дiйснiсть. Дiя твору вiдбуваеться у вiддаленому майбутньому, коли технологii вже дiйшли такого рiвня, що енергоресурси поповнюються за рахунок вiддалених зiрок, планети можуть бути пристосованi до потреб землян, людина вiльно обирае параметри свого тiла i навiть може стати безсмертною… Але чи всi земляни щасливi вiд того? Чи лише обранi? Чи вирiшенi в тому осяйному майбутньому проблеми нашого 21-го столiття: людина i вiйна, людина i жадоба наживи, людина i природа? Чи позбавилась людина, вдосконалюючись, вiд заздростi, ревностi, пiдступностi, жорстокостi? А кохання? Невже воно перетворилося на яскраве миготiння реклами? Чи може, воно, як i тисячолiття до того, рятуе, надихае, ушляхетнюе думки i вчинки? Гострий сюжет, яскравi постатi героiв та iхнi карколомнi пригоди, калейдоскопiчне тло створеного автором фееричного свiту – то все лише засiб, щоб замислитись над сьогоднiшнiм буттям.
Володимир Худенко
OLYA_#2
УСІ ПЕРСОНАЖІ ВИГАДАНІ.
БУДЬ-ЯКІ ЗБІГИ – ВИПАДКОВІ.
ПРОЛЕТАРІ ВСІХ КРАЇН, ЄДНАЙТЕСЯ!
РАДЯНСЬКИЙ ПРАПОР
(субота, 7 листопада 1981 року)
* * *
СЛАВА ВЕЛИКОМУ ЖОВТНЮ!
Дорогi товаришi!
У день славноi рiчницi Великоi Жовтневоi соцiалiстичноi революцii Центральний комiтет Комунiстичноi партii Радянського Союзу, Верховна Рада Союзу Радянських Соцiалiстичних Республiк та Радянський уряд сердечно вiтають вас iз великим святом та бажають вам нових звершень у працi, навчаннi, вiйськовiй службi, радостi та щастя у життi!
Із почуттям високоi гордостi зустрiчають цю дату радянськi люди, народи братських краiн та все прогресивне людство. Усе життя радянського суспiльства натхнене iсторичними рiшеннями XXVI з’iзду КПРС. Керуючись безсмертним ученням марксизму-ленiнiзму та творчо розвиваючи його, наша партiя впевнено крокуе в майбуття! Шляхом будiвництва нового життя Радянський Союз прямуе разом iз краiнами соцiалiстичноi спiвдружностi. Неухильно поглиблюеться наша всебiчна спiвпраця в боротьбi за змiцнення позицiй соцiалiзму, за мир та безпеку народiв. Соцiалiстичним краiнам доводиться вирiшувати своi творчi завдання в складнiй мiжнароднiй обстановцi. Імперiалiстичнi хижаки намагаються пiдiрвати iхню еднiсть, основи суспiльного ладу. Роздмухуючи брехливу кампанiю навколо мiфу про радянську вiйськову загрозу, вони гарячково нарощують гонку озброень. Форсування зловiсних планiв НАТО, розмiщення нових американських ракет середньоi дальностi в Європi, розгортання виробництва нейтронноi зброi, спроби загострити обстановку на Близькому та Середньому Сходi, в Африцi та Пiвденно-Схiднiй Азii, в Карибському басейнi пiдсилюють загрозу миру та мiжнароднiй безпецi. Агресивним пiдступам iмперiалiзму краiни соцiалiстичноi спiвдружностi протиставлять ясний та послiдовний курс на змiцнення миру, приборкання та припинення гонки озброень, справедливе врегулювання кризових ситуацiй за столом перемовин. Саме така полiтика визначена утвердженою XXVIз’iздом КПРС Програмою Миру на вiсiмдесятi роки. Ця полiтика повнiстю схвалюеться та пiдтримуеться братськими соцiалiстичними краiнами. З огляду на рiзке зростання агресивностi iмперiалiзму та його поплiчникiв Комунiстична партiя i Радянський уряд придiляють неослабну увагу змiцненню боездатностi нашоi Вiтчизни. Радянськi Збройнi Сили мають усе необхiдне, аби дати нищiвну вiдсiч будь-якому агресору. Безмежно вiдданi Вiтчизнi, Комунiстичнiй партii та своему народу, радянськi воiни достойно виконують свiй патрiотичний та iнтернацiональний обов’язок. КПРС та Радянська держава разом iз братськими краiнами соцiалiзму, за пiдтримки всiх революцiйних, миролюбних сил ведуть запеклу боротьбу за збереження та змiцнення миру на нашiй планетi. Ми i надалi будемо робити все необхiдне, аби забезпечити мирнi умови для будiвництва комунiзму, мирного спiвiснування краiн, задля запобiгання загрози новоi свiтовоi вiйни.
У день славноi 64-i рiчницi Великоi Жовтневоi соцiалiстичноi революцii ми звертаемось до робiтничого класу, колгоспного селянства, звитяжних воiнiв Радянських Збройних Сил, до нашоi молодi з гарячим закликом i надалi достойно продовжувати справу Жовтня, неухильно крiпити могутнiсть нашоi великоi Батькiвщини i братство народiв СРСР! Ми звертаемось до народiв, парламентiв та урядiв усiх краiн iз посланням миру та доброi волi!
Хай живе Велика Жовтнева соцiалiстична революцiя!
Хай живе мир та дружба помiж народами!
Хай живе i процвiтае наша Вiтчизна – Союз Радянських Соцiалiстичних Республiк!
Слава Великому Жовтню, що вiдкрив нову еру в iсторii людства!
ЦЕНТРАЛЬНИЙ КОМІТЕТ КПРС
ВЕРХОВНА РАДА СРСР
РАДА МІНІСТРІВ СРСР
Chapter One
THE LAST TRAIN
1
Залiзнична гiлка була зовсiм близько, i понурими липневими ночами поiзди раз од разу порушували дрiмотну тишу окраiнного житлового масиву. Прогуркотить товарняк, а близько полуночi – швидкий пасажирський з областi, збавить швидкiсть, утробно – гух-гух, гух-гух, та й пiдповзе спроквола до безликоi станцii. Постоiть там, пожде, покуняе мiж верб, лiхтарiв, залитих iхнiм матовим свiтлом перонiв. Та й забереться геть. За ним прогуркотить, не спинившись, товарняк – один чи два. І так всеньку нiч.
А перед ранком, в глуху й одиноку пору, промчить примiська електричка. Гух-гух… Гух…
І так всеньку нiч, всенькi ночi, всенькi лiта i роки. Немовби тиша, понура й росяниста, бездонна. Десь скрипнули дверi пiд’iзду, десь гавкнув пес, завив на холоднi зорi. І змовк. І тиша. Лиш млявi подихи вiтру в розчинене вiкно. Шелест стемнiлих алей. Трiск цвiркуна у зiв’ялих травах.
Та знов поiзди…
Поiзди…
Повзуть собi крiзь тишу сонних омертвiлих мiст в глуху замогильну пiтьму приреченоi краiни. Риплять, гуркотять – приколисують сплячих.
2
Поiзд приколисав ii, i вона ледь дрiмала, притулившись чолом до змокрiлого скла. Їй снився той млявий задушливий липень, громи над безкраiми нивами, зливи, розквашенi рани свiтань. Снилось ТЕ лiто, його лагiднi руки, тепло од долонь, задуха квартири i гул лiтакiв у журливих ночах, п’янке палахтiння зiрок.
Вега, Данеб, Альтаiр… Чи як вiн казав?
– Вега, Данеб… я люблю тебе, Олю. Люблю…
Поiзд спинився десь бiля Ярги – вона чула крiзь сон, як вiн став i довго стояв потому. Аби рушив, то й не збудилась би, а так довелось. Пiдслiпувато глипнула по вагону – той був пустий. Із розтрiпаноi оббивки сидiння напроти стирчав зчорнiлий поролон, нерiвно блискали лампи, а з розчиненого вiкна над ii головою сиро вiйнуло болотом. Стояла лунка i печальна липнева нiч, гули цвiркуни у зарошених травах. Та десь зозулечка… Ку-ку – ку-ку…
Іще оглядiлась – мертво.
Та що ж воно це?
Чого стоiмо?
Сон не одпускав, i вона, аби швидше розчуматись, пiднялась iз сидiння, кволим рухом пiдхопила торбинку з продуктами, сумку через плече – рушила в тамбур. Там також було пусто, лише тхнуло доморощеним тютюном, так, немов хто палив ось зараз, – тiльки-но кинув недопалок в нiч. А нiч стояла глуха, сумовита – лиш подихи вiтру з некошених нив i та зозулечка. Ку-ку – ку-ку…
Зiяють розчиненi дверi тамбура – туди, в нiч.
Що ж воно…?
Вона позiхнула. Рознiжено, мляво. Зиркнула в iнший вагон – i там мерехтлива пустка. Ну хай. Поправила сумку, оправила сукенку. Намотала ручки торбинки на зап’ястя… та й рушила в нiч.
Вона знала цю мiсцину з дитинства – тут балка попiд нив’ям, онно-де, отам, а в нiй ставочок заболочений, в очеретах, осоцi, верболозах. Там комбайнери в жнива завше викупуються, або дiтвора яка чи молодь iз сiл. Балка та здавна зоветься Вовкуновою, а вже чого – хтозна.
Од балки стежина уздовж лiсосмуги, ледь не пiд самим полотном. Отак от iди-iди, i дiйдеш до передмiстя – хвилин десять чи й менше, онно вже воно виднiеться там, тьмяно жеврiе над шосе… Ну хай. Обережно ступила на розбиту платформу – та аж пашiла теплом дня. Процокотiла пiдборами туфельок, зiйшла вниз знiвеченими мохастими сходами i обережно оминула розсип гравiю – лишень би не покотитись!..
Вона ще дрiмала вся, сновигала мляво по зрошенiй стежинi, а все ж розсудила просто – електричка чекае на зустрiчний потяг. Скiльки? Ну, мо й хвилин десять уже чекае. Хто й був у вагонi (а мало хто й був – вихiдний), зiйшов як i вона, на платформу та й почимчикував до мiста. Все одно за Горкою електричка поверне на заводську територiю, а там майже нiхто нiколи не сходить – ну, у вихiднi. Ото всi й вилiзли – знудилися ждати того зустрiчного. А то мо’ вiн ще пiвгодини буде сюди волочитись – бувало тут таке, хоча i рiдко.
Та i який iй, Олi, резон сидiти? Їй як навпрошки, то майже скiльки само чимчикувати, як i од Горки. Тут аби не зарослi лiсосмуги, то уже й бiластi коробки житлового масиву було би видно… Так, трохи вгору пiдйом, тепер лiвiше – затрiпотiло пiд тихим вiтром листя горобини. Оце одвiдси направо повертае курна дорога на ближнi села та аеродром – просто попiд людськими городами. Соняхи та кукурудзиння з одного боку, а з другого – налите колосся. Дорогу куйовдять колгоспнi машини в жнива, а iнколи – критi брезентом вiйськовi вантажiвки. То на аеродром. Та тепер вони рiдко бувають, а от у навчання – страх Господнiй! Тiльки й снували. І по дорозi – патрулi. Ледь не в кукурудзиннi городiв. А так можна i повернути, пройти зайве – там злiтна смуга посеред поля i ангар в землю вкопаний, а ще поставили здоровенний локатор iз кiлькома будками на тягачах, то так вiн досi й стоiть. Бозна навiщо…
А взагалi гарно там – мiсто вiдти добре видно, новобудови, шосе. І гайок такий, стежина, берiзки… Гуляли вони там удвох iз Максимом минулого лiта не раз. Ох… Зозулю слухали.
Оля печально зiтхнула i тут же одiгнала тужливi думки. Ось скоро вiн приiде знов. Або хоча б листа пришле – давненько вже не було. Таак, тепер лiворуч мiж соняхiв – на аеродром ходити нiколи. Не сьогоднi.
Якось Оля й не боялась брести сими мiсцинами поночi сама – навiть не думала за те. Воно ж усе таке рiдне, знайоме. Що тут може статися? Та i йти тут… Онно вже котельня, а за нею шкiльний стадiон пiд прожекторами, сама сиротлива школа. Чого тут боятись, а головне – кого? Нi одноi живоi душi навкруг. І скрiзь така тиша… Лиш та зозулечка куе. Чи що то воно? Таке наче потяг оддалiк… Зустрiчний? Чи вже електричка? Ой, та що ж це?…
Вона спинилась i торкнулась рукою облущеноi стiни газетного кiоска. Ворухнулось наче пiд серцем. Раз i ще раз… Ох…
Випрямилась.
Вдихнула смолистий асфальтний дух, прiлий запах отави…
Ох…
Нi, негоже так самiй сновигати. Тим бiльше як вона тепер НЕ САМА. Тиша яка довкола! Нiч глупа, безлюддя. Аж сумно якось. І чого воно таке безлюддя, га? Нi по дорозi не стрiла нiкого, нi тут пiд пiд’iздами… нi душi. Пустка. А завше ж або дiтлашня яка тирлуеться, або п’янички якi отам у скверику байдикують. Нi, не гоже так ходити – можна було б i почекати в поiздi.
Ну нехай – що вже там. Онно вже iхнiй балкон i з кiмнати мерехтить… Чи то мама вже вдома? Лiхтар пiд пiд’iздом коротко трiснув, об нього билась мошкара. І нiде нi душi, i тиша, i та зозулечка примовкла. Рвонувся вiтер – донiс звiдкiлясь iз сiл тривожне виття. Одгукнулось йому звiдкись ближче – з городiв чи з вулицi.
Олi стало геть сумно, незатишно. Мигтiв Альтаiр у пропащiй висi.
Вона рушила в пiд’iзд. Пройшла один пролiт i враз спинилось. Занило у грудях i там пiд серцем потягло, стало млосно, недобре-недобре… Ох… Вона присiла на сходинку, вiддихалась. Завило у скверику, зовсiм близько.
А погляд устилала iмла…
Вона пiднялась i рiшуче рушила вгору. Іще пролiт.
Виття в пiд’iздi – одбилось громовицею од стiн.
Гуууу!..
Гуух!
А боже ж мiй свiте!
Іще пролiт. Цок-цок – пiдбори. Лампа тьмяно мерехтить, iржавий патьок тягнеться вздовж калiчноi проводки. Недобре-недобре…
ГУУУУ!!.
Бух!
Зi скриньки випав якийсь папiрець. Із таким гуркотом – i просто Олi пiд ноги.
Вона захиталась i опустилась на одне колiно… Усе пливло перед очима, пливло… І тягло у грудях i нижче, i боже ж мiй свiте…
– Максиме, – зашепотiла вона блiдими губами. – Макс…
Торбинка вислизнула з рук, i з неi викотилось двiйко новеньких кришок для консервацii та невеликий паперовий згорток – крiзь нього проступала кров. Оля шарнула рукою по шорсткiй запиленiй кахлi i вхопила конверт (чи що то воно було?) – усе пливло перед очима, i вона заледве його бачила. Немов якийсь папiрець…
Пiднесла до очей, задурманено глипаючи, важко дихаючи.
Папiрець таки…
Вона вглядiлась…
Чорна п’ятикутна зоря-пентаграма аж наче блищала, устилаючи собою ледь не весь клятий папiрець…
ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ ВІЙСЬКОВИЙ КОМІСАРІАТ
МІСТА ЛАДОГИ
27. 07. 1982
№ 3/71
Мiсто Ладога, вулиця Калiнiна
СПОВІЩЕННЯ № 1295
ШАНОВНИЙ(А) (ІМ’Я) Ольга Іллiвна
ІЗ СУМОМ ПОВІДОМЛЯЄМО ВАМ ПРО ТЕ, ЩО ВАШ (РОДИННІСТЬ, ЗВАННЯ, ІМ’Я) чоловiк молодший лейтенант Максим Буданов ГЕРОЇЧНО ЗАГИНУВ (ОБСТАВИНИ, ДАТА) пiд час бойового вильоту 23 липня 1982 року, ВИКОНУЮЧИ СВІЙ ІНТЕРНАЦІОНАЛЬНИЙ ОБОВ’ЯЗОК У ДЕМОКРАТИЧНІЙ РЕСПУБЛІЦІ АФГАНІСТАН.
ПРИЙМІТЬ НАШІ ЩИРІ СПІВЧУТТЯ З ПРИВОДУ ВАШОГО ГОРЯ.
ВІЙСЬКОВИЙ КОМІСАР (ЗВАННЯ, ІМ’Я)
полковник Кирил Владиславович Арзамасов
Вона закричала, але крику не було. Того крику просто не було чутно. Вона кричала i кричала хтозна й скiльки, але крику не було чутно, вона не дихала, а лиш кричала, i зрештою з грудей вирвався сам лиш приглушений хрип, а крику так i не було. Сльози лились на шорстку запилену кахлю. Кап-кап, кап-кап…
Глуха тиша очманiлоi липневоi ночi, i те кап-кап, i хрип, i бiльш нiчого.
Тодi вона кинулась як навiжена i метнулась у дверi квартири з тим же неспинним глухим i клекотливим хрипом – дверi були вiдчиненi, а в коридорi пустка, шар пилу покривав тумбу i одежу на вiшалцi. Пил здiйнявся i забив iй дихання, а вона ж усе хрипiла (кричала!), хрипiла… Немислимий гнилiсний сморiд ударив iй у нiс, а вона ж його навiть не одчувала… Видутi шпалери, запилена люстра, мерехтiння телевiзiйного екрана… Миски iз давно згнилою iжею, повсюдна пилюка, пилюка… І два людськi кiстяки на диванi, давно висушенi, запавутиненi. Один у ледь розстiбнутому синьому авiацiйному кiтелi з потемнiлими значками та погонами, другий – у жовтуватому светрi до горла, точно такому ж, який був i в Олi…
Вона спинилась посеред кiмнати i випустила з рук папiрець.
І тут же почула чийсь смiх. Єхидний, трiскучий, заледве писклявий смiх.
І кроки. У себе за спиною, з балкона.
Рiзко обернулась i взрiла у дверях балкона чиюсь тiнь.
Низеньку маленьку тiнь, що тихо ступала навшпиньках – немовби кралась до неi, Олi. Оля сахнулась, а постать вийшла пiд тьмяне свiтло запиленоi люстри.
Маленьке русяве дiвча у вигорiлiй червонiй курточцi стояло перед нею – червоний галстук недбало вибивався з- пiд вигорiлоi куртки, кирпате личко бiлiло, а оченята були такi яскраво-смарагдовi, що наче аж поблискували непевним вогнем.
Дiвча лукаво бiлозубо всмiхалось.
Оля неначе хотiла щось до нього сказати, але лишень хрипло видихнула, а дiвча тицьнуло в неi своiм маленьким пальчиком i безтурботно проказало:
– Devochka shla skvoz' kukushkino leto…
Bol'she ona ne uvidit rassveta.
– Що? – хрипло видихнула Оля.
– Ізолюйте джерело випромiнювання!
– Щ…
– Послiдовнiсть iнiцiалiзацii порушена… Увага! Синхронiзацiя даних… Ізолюйте джерело випромiнювання!
– …
– Показники бiотелеметрii не надходять… Збiй реплiкацii. Увага – оператор у небезпецi! Встановлення екстреноi лiнii зв’язку з командуванням…
– Ви мене чуете?!
– Я пiд обстрiлом, повторюю, я пiд масованим обстрiлом, маневрую…
– Зафiксовано значнi зовнiшнi пошкодження… Порушення секрецii вторинних акумуляторних батарей – оцiнка часу ремонту неможлива. Виконуеться реанiмацiя оператора…
– Олю, ви мене чуете?! Ви маете…
– Говорить капiтан флоту Сил Безпеки ООН Нур Асланоглу, наказую за всяку цiну спинити…
– Інiцiалiзацiя… Вiдновлення клiтинних волокон…
– Олю!..
– Дiагностика… Розпочато процедуру вiдновлення нанодерми…
– Дiдька лисого! Я не сидiтиму тут…
– Мартiнес, вiдставити! Я наказую тобi залишатись на борту! Це наказ, чорт би тебе забрав! Олю, ви мене…
– Нiiii!
– Інтеграцiя наноагентiв не завершена – iзолюйте джерело випромiнювання! Негайно покиньте небезпечну зону!..
– Мартiнес, заткнись i залишайся на мiсцi!
– …не виконувати накази i за можливостi нейтралiзувати – дозволяю вiдкривати вогонь на ураження!
– Мiстере Доусон, сер, прошу вас – покваптесь, бо нас зараз до дiдька лисого зiб’ють! І… я нiчого не бачу – патока глушить усi моi бортовi сенсори, прийом.
– Спроба активацii комунiкативного iнтерфейсу… Нейронний тракт готовий, усi системи готовi…
– Кайле!..
– Швидкiсть вiдновлення структури наноагентiв недостатня – негайно покиньте небезпечну зону!..
– Єво, заткнись i сконектись iз ii скафандром – вона зараз у зонi прийому… мае бути.
– Наноагенти регенеровано на дев’яносто три вiдсотки, цiлiснiсть оболонки скафандра порушено, система нестабiльна, система нестабiльна – негайно покиньте небезпечну зону!..
– Добре… ох… тобто – слухаюсь! Але я ii не бачу…
– Спроба iнiцiалiзацii успiшна – первинний зв’язок з оператором встановлено. Виконуеться генерування iнтерфейсу користувача…
– Говорить капiтан флоту Сил Безпеки…
– Мае бути в зонi… Олю, говорiть зi мною, ну ж бо! Вам необхiдно негайно…
– Зареестровано формування стороннiх паразитичних утворень… Увага – патоген iзольовано.
– От сучий вилупок! А щоб ти, тварюко, зсохся!..
– Мануело, що у вас там? Доповiдайте!
– Канал передачi даних не авторизовано… Система очiкуе…
– Мем, тут… Мем. Доповiдаю – промiнь пройшов надi мною, я ухилилась, але фiламент мене таки наздогнав, маршевий, здаеться, остаточно здох, маневрую на планетарних.
– Ви там усi цiлi?
– Так, сер, так точно!.. Але довго я так не протягну, покваптесь.
– Первинна дiагностика рецепторiв нановолокна…
– Вiн усе одно нас рознесе, це не вихiд!..
– Єво, заткнись, заради всього святого!.. Олю, ви мене чуете? Олю, говорiть до мене. Олю.
– Запуск системи…
3
IOWA. Limited liability company (с)
Виклик нейронного тракту…
Бiостимуляцiя…
Послiдовнiсть завантаження мутно виплила iз сироi правiчноi тьми. Мерехтлива емблема корпорацii-гiганта пульсувала поверх того хаотичного масиву даних нерiвно, криво, немовби крiзь товщу води чи талого льоду, трiскаючись, розмиваючись i знов фокусуючись у самому центрi крихкоi розпливчатоi свiтобудови.
Процедура налагодження аварiйних ланцюгiв ЦНС…
Фiльтрацiя потокових даних нейроiнтерфейсу…
Активацiя вторинних акумуляторiв…
Дiагностика…
Тьма одступала неспiшно, неохоче, кублилась мiж стовпчикiв даних, сяючих ниток-конфiгурацiй, ядуче-кислотних iконок базового функцiоналу, концентричних смуг бiотелеметрii та розжарених павутинок цiленаведення, голографiчних проекцiй просторовоi орiентацii…
Активацiя кiнетичних бар’ерiв Massive Dynamic… НЕМОЖЛИВА
Порушена цiлiснiсть оболонки скафандра…
Виконуеться ЕКСТРЕНИЙ РЕМОНТ аферентних вузлiв взаемодii…
УВАГА!
Потiм прийшов бiль з-пiд самого серця – тупий i неясний, вiн немовби тоншав, витягувався кудись у низ живота… А ногам, i особливо пiдошвам, було так тепло-тепло, аж гаряче…
Налаштування первинноi вiзуалiзацii…
Вiдновлення клiтинних волокон…
Монiторинг систем графiчноi iндикацii…
Тьма немовби прорiзалась мрякою, мерехтiнням, сiруватою млою; ii кубла сповзли з пульсуючого рiзнобарвного розмаю iндикацii, i тут же крiзь пасма сiруватоi мли проступили обриси якогось шорсткого зубчатого жолоба, чогось такого…
Встановлення шифрованого з’еднання…
Сканування базових частот…
Джерело трансляцii: Lieutenant KYLE DAWSON
Липка i розпливчата, перемежована кислотно-ядучими потоками iнформацii дiйснiсть ураз якось уся зарипiла, а чи швидше ЗАХРИПІЛА, i зашелестiла, i завила далекими сиренами…
– Я… – видихнула Оля, немов кашлянула чи ii ураз знудило. – Що…
– Олю!
Голос знайомий, але вона не вгадувала власника…
– Хвала богам, ви мене чуете!.. Вона в нормi, я ii пеленгую…
– Mashallah!.. – iзнов знайомий голос, жiночий. – Тягнiть ii на борт, хутко!
– Олю, не рухайтесь! – той самий, чоловiчий. – Нiчого не робiть, чуете мене?
Але вона зробила. Ледь-ледь пiдняла голову, оглядiлась… i застогнала.
– Нi…
Їi живiт передавило чимось громiздким i, ймовiрно, важезним, якоюсь напiвпрозорою дугою на кшталт балки чи комунiкативного перекриття – пiд його шорсткою мутнуватою поверхнею пробiгали тьмянi зiрницi iнформацiйного трафiку…
– Нi…
Ще стогiн. Вона уперлась руками в ту балку, ту дугу, ворухнула й ногами, але ноги не слухались, i вона сама тих нiг не одчувала немовби… немовби тих нiг не було. Саме лиш непевне тепло десь на рiвнi пiдошов…
– Що…
Вона глянула ще i угледiла бiльш детально – якийсь немов жолоб, i вона в ньому лежить горiлиць, передавлена напiвпрозорою балкою, балка проблискуе чахлим iнфопотоком, а аж там далi, де мали б бути Олинi ноги, нiяких нiг не видно, а лиш клекоче та свище на iхньому мiсцi якесь чудернацьке райдужне полум’я, iй-богу, райдужне – переливаеться всiма можливими кольорами… І слiпить.
ПОМИЛКА вiзуалiзацii…
Свiтло померкло, i поверх стемнiлого полум’я замигала яскраво-червона хрестовина – немовби перекреслюючи його…
УВАГА! Зафiксовано значнi зовнiшнi пошкодження…
Вториннi елементи живлення НЕДОСТУПНІ…
Батареi РОЗРЯДЖЕНІ…
Функцiонал скафандра ОБМЕЖЕНО…
Система пiдтримуе вашу ЖИТТЄДІЯЛЬНІСТЬ…
…
Ізолюйте ДЖЕРЕЛО ВИПРОМІНЮВАННЯ!
– Що?… – кволо простогнала Оля, не розумiючи.
Температура КРИТИЧНА!
Тиск КРИТИЧНИЙ!
Фон КРИТИЧНИЙ!
Атмосфера НЕПРИДАТНА!
Шолом-маска активована i ОЧІКУЄ…
Негайно покиньте НЕБЕЗПЕЧНУ ЗОНУ!
– Що за…?
Вхiдний сигнал на БАЗОВІЙ ЧАСТОТІ…
– Олю!..
– Кайле?…
Вона видихнула iм’я i лиш потiм втямила, кому воно належить.
– Що я…? Що зi мною? Я не… – залопотiла вона.
– Олю, спокiйно! Заспокойтесь i розслабтесь… У нас обмаль часу – зараз я вас звiдти витягну.
– Я не розумiю…
– Немае часу, просто лежiть спокiйно!.. Я вже вас бачу, чудово…
– Але я…
– Лежiть спокiйно i не рухайтесь! Розслабтесь i… Мартiнес!
– На прийомi.
– Нуздай ii, хутко!
– Слухаюсь!
Виявлено стороннi паразитичнi утворення…
Спроба дистанцiйноi активацii нейроiнтерфейсу…
Спроба iнсталяцii стороннього профiлю…
Авторизацiя…
Усе знов забiгало i замигало у неi перед очима – пiктограми, вектори, числа, iконки… Кислотно-ядучий масив даних задрижав…
Імуннi компоненти НЕАКТИВНІ
Стороннiй профiль У СИСТЕМІ
Щось десь немовби пискнуло чи дзенькнуло, немов по якiйсь милозвучнiй струнi рiзко вдарили, i вона взяла коротку чисту ноту… І перед Олин погляд виплила iконка iз зосередженим ледь-ледь округлим дiвочим лицем. Дiвчина немовби дивилась кудись повз Олю, закусивши нижню губу, iржаво-руде волосся спадало iй на чоло, а в примружених темно-синiх очах грали пекельнi бiсики…
– Спокiйно-спокiйно, мiс Рушдi… – пробубонiла рудоволоса, немов сама до себе. – Зараз я вас звiдти витягну, отак…
Вона якимось геть нетерплячим рухом вхопила двома пальцями свое iржаве пасмо i заходилась жувати його кiнчик…
– Стук-стук… – глузливо промимрила вона потому, i з ii губ вирвався якийсь чи то нервовий, чи то iстеричний смiшок…
У ту ж хвилю iконка з нею метнулась у кутик Олиного взору, зробившись ледь не мiкроскопiчною, а кислотно-ядучий масив даних розсмоктався, лишивши по собi самi куцi обривки найпростiшого функцiоналу…
Sgt. MARTINES взяв(ла) пiд контроль ваш скафандр
Активацiя ІМПУЛЬСНОГО КАСТЕТА…
Олина (чи вже не Олина?) рука рiзко пiднялась, випросталась. Напальники на нiй спалахнули блiдим вогнем…
Накопичення заряду… 74%
Округла павутинка прицiльноi марки прилипла до напiвпрозороi шорсткоi дуги з полисками чахлого iнфопотоку…
ЗАРЯД… 100%
Олина (чи не Олина?) рука лишень розмахнулась, а клята дуга розлетiлась на друзки, навiть не дiждавшись удару…
Лишень якесь таке рiзке, скрипуче «вжууух!» – i чахле мереживо iнфопотоку згасло, а зiщуленi вицвiлi друзки полетiли в рiзнобарвний огонь…
Накопичення заряду… 26%
І тут Оля побачила своi ноги…
4
Самi рванi цурпалки ii нiг стирчали з в’язкого пекельного полум’я, котре чимось нагадувало сяюче перламутрове молоко… Так, молоко – в’язка молочно-бiла субстанцiя туго обвивала цурпалки Олиних нiг, мiнливо переливалась, пульсувала, слiпуче жахтiла увi тьмi…
Оля коротко скрикнула.
– Спокiйно-спокiйно, мiс Рушдi, – тут же спiвоче промуркотiла десантниця, що нинi окупувала ii скафандр. – Отак-от, тихцем…
І Олинi ноги самi по собi неспiшно зiгнулись у колiнах…
– Із вашими нiжками все нормально… ну – хiба що трошки короткуватi. Як на мiй смак.
Десантниця знов непевно хихикнула, але i той ii нетактовний посмiх, i в цiлому ексцентрична поведiнка на диво нинi дiяли на Олю вкрай заспокiйливо…
– А так усе чу-удово… – iзнов спiвоче мугикання.
Пекельне молоко немовби поволi, неохоче стiкало з Олиних гомiлок i чiплялось за них патьоками, пузирилось у понищених гронах штучноi мускулатури…
Запуск вiдновлення нанодерми…
Прискорена регенерацiя тканин…
Контроль сегментiв живлення…
Штучна мускулатура зросталась так швидко, що Олi на мить здалося, немов по ii гомiлках повзуть товстi антрацитовi черви…
Ремонт акумуляторних батарей…
Please Wait…
– А… з ногами… – хрипло видихнула Оля.
– Нормально усе з вашими ногами, – неголосно, ледь глузливо одповiла десантниця.
– Звiдки ви…? – все ж мовила Оля.
– Вам бiотелеметрiю вивести? – смiшок. – Не будьте такою боягузкою – ви ж лейтенант…
Оля поневолi всмiхнулась пiд дисплейним забралом.
Ремонт ЗДІЙСНЕНО
Тестування взаемодii…69%
Перевiрка заряду батарей…
Заряд ВИЧЕРПАНО
Please Wait…
Перезапуск функцiоналу…
– Як вам вдалося мене хакнути? – раптом несподiвано сама для себе кволо вивела Оля.
– О, а в вас прокидаеться нишпорка, це добре, – смiшок.
Оля й собi всмiхнулась.
Накопичення заряду батарей…
ЗАРЯД – 47%
Активацiя кiнетичних бар’ерiв Massive Dynamic… УСПІШНА
ТЕСТУВАННЯ ОСНОВНИХ СИСТЕМ
…
– Скафандр вважае Кайла вашим безпосереднiм командиром. А мене – його заступником, вiн i дав менi доступ…
– Але вiн не… Я йому не пiдпорядковуюсь, – мляво, на автоматi протягла Оля.
– Не пiдпорядковувались, до вашого рукостискання на крилi човника – коли Кайл зiрвав латку з бекдору скафандра… У нас е своi секрети, мiс Рушдi, краще не питайте.
Оля знову всмiхнулась крiзь куций масив бiотелеметрii, що повз по дисплейному забралу. Дивним чином вiдверто зверхнi та глузливi реплiки десантницi ii все дужче i дужче заспокоювали, приводили до тями…
– Заждiть, а…
Вона знов сполошилась, згадавши.
– …що вiдбуваеться?? Я чула переговори, самi обривки…
– Я iх вирубила, – озвалась Єва. – Вам вони зараз нi до чого. Краще просто розслабтесь… i насолоджуйтесь екскурсiею.
– Екскурсiею?
Оля вилупилась на масив даних.
– Екскурсiею, так, – голос десантницi звучав задумливо i навiть трошки замрiяно. – Зараз я проведу для вас невеличку екскурсiю – покатаю по войдi. Лишень перезаряджу батареi…
ЗАРЯД – 89%
Тестування взаемодii…
Завантаження оновлень…
– По чому?
– По войдi, зонi накопичення осаду. Інакше кажучи – водянцi…
Вiйськовi розробки Iowa. LLC
Авторизацiя профiлю…
– А… де ми взагалi? – спитала Оля перше, що прийшло в голову. – Тобто… де Я?
ДОСТУПНИЙ НОВИЙ ФУНКЦІОНАЛ
Налаштування конфiгурацiй…
Нейронний тракт ГОТОВИЙ
Please Wait…
– Лежите пiд уламками одноi з секцiй General Biology… – не надто уважно одповiла Єва. – Просто у гущi войди. І, до речi, – оця драна балка врятувала вам життя.
Вона напрочуд лагiдно шурнула Олиною рукою по зiщулених уламках комунiкацiйноi балки.
– Бо аби вас не затрамбувало пiд оцю кучугуру, то навряд чи скафандр витримав би такий потужний викид енергену всередину корабля… Це ж навiть не вiйськовий зорелiт.
– Енергену??
– А ви думали! – глузливо пирхнула Єва, напевне, щось iще злагоджуючи, – потоки даних замотались перед Олиним поглядом ще швидше…
– Почекайте, а…
ЗАРЯД – 97%
Налаштування компонентiв BLACK_ICE (armor)
Кристалiзацiя нанодерми… 71%
Оля вiдчула, як скафандр немовби щiльнiше стягнув ii тiло, а десантниця мiж тим продовжила:
– Патока. Язичок, що лизнув вашi ноженята, був усього лиш одним iз майже згаслих фiламентiв цунамi – хвиля пiшла далi, нищачи каркас та обшивку корабля…
Десантниця замовкла, i перед Олиним взором промигнув якийсь новий масив iнформацii.
– Отак от… – промугикала Єва. – Флотськi кораблi умiють при розгерметизацii енергоемностей оперативно скидати весь енерген подалi через патрубки маршевих двигунiв – дешево i сердито, а сила iнерцii при цьому така, що можна вiдскочити за пару парсекiв у протилежному напрямку… ну, але то вже деталi.
– Почекайте…
– Словом, коли Руанда рознесла движки лайнера, Кайл був досить близько до вас, але войда вiдтiснила його назад… Разом iз шматком секцii та парочкою транспортних станцiй. Лайнер трiснув навпiл у першу ж довбану мiлiсекунду – що й казати… Розстрiляли, як на навчаннях, ех…
Не ясно було – десантниця зiтхнула скрушно чи скорiше глузливо…
«Що вона плете?» – подумала Оля, а вимовити змогла лиш те саме iдiотське:
– Почекайте…
ЗАРЯД – 100%
Аналiз тактичноi обстановки…
– Так, заряд е, – перебила ii Єва. – Тепер я трошки зменшу освiтлення, якщо ви не проти… Видно буде паскудно, але тутешнi природнi барви сiткiвку випалюють тiльки так.
Калiбрування рецепторiв нановолокна…
Налаштування зорового нерва…
Налаштування загального симбiозу…
Тестування компоненту I–VISION…
Дiагностика…
Інтеграцiя свiтлофiльтрiв…
Свiт перед Олею враз якось поплив, потьмянiв, а потiм рiзко ПОЗЕЛЕНІВ, периферiйний зiр замулився, а в центр того каламутного смарагда вискочило кiлька чудернацьких жовтогарячих прицiльних марок, вiртуальний горизонт, аморфна цифрова шкала, парочка дiаграм i ще щось не вельми зрозумiле…
– Почекайте, – вимовила Оля, захлинаючись вiд хвилювання, – як це «Руанда рознесла движки лайнера»???
– Мовчки. Прошила рельсотронами, – знов незрозумiло зiтхнула десантниця. – Давайте по дорозi розкажу, окей? Ну, ви готовi?
І, не дочекавшись вiдповiдi, зробила один стрiмкий i вельми карколомний порух Олиним тiлом, а саме – скрутившись калачиком, перевернулась головою до жахного пекельного молока, а ногами вперлась в уламки полiелементних конструкцiй. При чому весь цей рух був наскiльки виваженим i фiлiгранним, що десантниця (тобто Оля) нi разу не торкнулась поверхнею скафандра до стiнок жолоба. Як iй це вдалося в такiй тiснотi, для Олi лишилося загадкою. Ну, тобто, як це вдалося самiй Олi пiд ii керу… Словом!
– Почекайте… що ви надумали робити?
– Шубовсть, – писнула на те десантниця.
І неприемно хихикнула.
І стрибнула в диявольське молоко.
5
__12QP3488864__352LF17893__
__ ОЦІНКА ОБСТАНОВКИ __
__350LJFRRRAQ__PLEASE WAIT__0684HFDJOL45JKGFGV__JLO19__
__критичнi ушкодження покровiв__
__DHMNF__093VFUOLJ6859__ TARGETING SYSTEM CHECK__YJLKKNB7FCFRRH__JK685665HJK__ TARGETING SYSTEM OFFLINE__EUL68590__684KJHGFGFD665__HJKJGFDFHKHVF52R__
__ критичнi показники бiотелеметрii __
__45JKGFGV__JLO194HFDJKJGFDFH__0684HFDJOL__45JKGFGV7FCFRRHJK6__
__ДИРЕКТИВИ СКАФАНДРА__
__L45JKGFGV__JLO19__8UFD__FATAL ERROR__SDSQWW5__12QP3488864__352LF__
__ СТАТУС СИСТЕМИ __
__VFUOLJ68__7FCFRRHJK68590__90__684__
__ некроз нановолокна __
__DHMNF__093V65__HJKJGFDFHKHVF52R__
__БЕКАП ДАНИХ__
__GFD665__HJKJGFDFHKHVF52R__88864__352LF1789388864__352LF17893FD665__HJKJGFDFHKHVF52R__ВІДМОВА__GV__JLO194HFDJKJGFDFH FDJOL45__ВІДМОВА__19__8UFDS__SYSTEM STANDBY__ 9388864__352LF17893__
__ПОСЛІДОВНІСТЬ РЕПЛІКАЦІЇ__
__FD665DSQWW5__FDJOL45JK__ TARGETING SYSTEM ERROR__352LF17893FD665__HJKJGF__8UFDSDSQWW5__12QP3488864__ ПОСЛІДОВНІСТЬ ЗАВАНТАЖЕННЯ__88864__352LF1789388864684KJHGFGFD665__HJK__УВАГА УВАГА__684KJHGFGFD665__HJKJGHKHVF52R__YJLKKNB7FCFRRH__JK6859__068423UJHG__QQHBB4GFFG__
__ СИСТЕМА НЕАКТИВНА __
…
Барвистi кислотно-ядучi масиви iнформацii скажено носились перед Олиним взором якусь мить. А тодi раптом згасли, розтанули, лишивши по собi тi самi жовтогарячi прицiльнi марки, вiртуальний горизонт, аморфну цифрову шкалу, двiйко дiаграм i ще маленький аскетичний напис такого ж кольору:
ОПТИМІЗАЦІЯ ФУНКЦІОНАЛУ…
– Fire, walk with me! – iстерично верескнула десантниця i якось зловiсно загиготала. – Ну, як ви там, га?
Оля лиш розгублено кавкнула, ковтнувши слину.
– Я жартую-жартую… – Єва засмiялась iзнов, уже не так божевiльно. – Показники в нормi, все окей.
Але Оля ii не слухала – вона лише розгублено озирала картинку з дисплейного забрала… Це було щось дивовижне, нереальне, неземне. Єва (тобто Оля) немовби пливла крiзь в’язку мутну воду чи талий лiд – простiр дрижав i колихався перед лицем, рвався, лип до сенсорiв шолома тонкими невагомими клаптями, рвався ще дужче, танув, хвилювався, видувався, зеленiв i тьмянiв, синiв i скнiв, трiскався, переливався i сповзав невагомими клаптями на понiвеченi уламки довкола. Пекельний молочний вогонь залишився позаду i ще жахтiв угорi неясно, десь просто над головою, а просто перед Олею розстилалась казкова i дещо моторошна рiвнина. Розмiри ii були неяснi, бо вже за кiлька крокiв вiд Олi все застилала важка трiпотлива каламуть. Але спереду все ж виднiлись якiсь тоненькi дуги, зигзаги, решiтки – уламки понищених конструкцiй, що аж чорнiли в каламутному зеленому маревi… І Єва (тобто Оля) летiла на них.
АКТИВАЦІЯ гравiтацiйних наколiнникiв…
Корекцiя траекторii…
Вiртуальний горизонт смикнувся i поплив униз, а одна з прицiльних марок видовжилась, розтяглася в пологу дугу – кiнчик ii коротко мигав, прилiпившись до ребра якогось вугiльно-чорного куба. Швидкiсть падiння зменшилась, i Оля полетiла по вiртуальнiй дузi вперед, туди, де мигала марка, ноги ii виструнчились, руки розправились, i вона летiла, немовби розрiзаючи тiлом мутну воду чи плавлячи талий лiд…
УВАГА, ТЕРМІЧНА НЕБЕЗПЕКА
Швидкiсть регенерацii наноагентiв недостатня…
– Яка тут температура? – спитала ошелешена Оля.
– Близько тисячi кельвiнiв.
– Скiльки??
– Але вона не… – Єва шумно видихнула. – Прикол у тому, що щiльнiсть войди сильно неоднорiдна. Бачите отой iнiй?
– Що?…
– Інiй.
Олин погляд сам собою сфокусувався на однiй iз випуклих граней вугiльного куба, до якого вона летiла, картинка збiльшилась, i вона вгледiла, що поверхню того куба устилають якiсь чудернацькi кристалiчнi нарости – дiйсно вельми подiбнi на iнiй… лише гiгантський i рiзнобарвний.
– Це осад енергену, – пояснила сержант. – І краще б нам до нього не торкатись, бо вiн i правда пекельно гарячий…
Оля розгледiла отой рiзнобарвний iнiй i на iнших покручах-уламках.
– Але нам його, на жаль, не оминути… бо ним тут устелено геть усе, – немов додумала десантниця Олину думку.
– А не можна…?
Оля зиркнула на чорне провалля внизу…
– Не можна, – вiдрiзала десантниця. – Така-сяка гравiтацiя тут ще не остаточно здохла… І нам доведеться вiд чогось вiдштовхнутись. Не переймайтесь, у мене все…
Марка налетiла на Олю, i Єва стрiмко розвернула ii тiло в польотi… Мить, i вона вiдштовхнулась вiд ребра куба, ковзнувши пiдошвами по крихкому iнiю…
ТЕРМІЧНИЙ ОПІК!
Вiдновлення структури нанодерми…
Синхронiзацiя…
– …пiд контролем, – докiнчила Єва.
Тепер вони летiли вгору мiж чорних безформних покручiв.
– Так тихо… – шепнула Оля, немов сама до себе.
– Бо я вимкнула емулятори скафандра, – озвалась Єва. – Нiчого суттевого ви тут не почуете, якщо коротко – усе рипить, трiщить i пашить…
– Це ж… сектор General Biology?
– Шматок сектора. Патока розiрвала його заледве не навпiл.
Олi згадався бризкiт купалень, оголенi тiла, пахощi середземноморського лiта…
– Як ви думаете, тут хтось iще мiг вижити? – спитала вона в десантницi.
– А бiс його знае… – байдуже одповiла та. – Навряд.
Вона раптом стала ногами на якусь тоненьку пологу рею i швидко, немов акробатка, побiгла по нiй угору, ледь розставивши руки для рiвноваги…
НЕБЕЗПЕКА!
НЕБЕЗПЕКА!
ЗАРЯД – 63%
Заряду вторинних батарей НЕДОСТАТНЬО
Далi почалося щось узагалi фантастичне. Єва (чи то пак Оля) пружно вiдстрибнула вбiк i полетiла до якоiсь брили…
Гравi-наколiнники АКТИВНІ
…перевернулась через голову i вiдштовхнулась уже вiд тоi брили.
РІЗКА ВТРАТА ЗАРЯДУ
Оптимiзацiя живлення…
Далi вона ухопилась за якийсь ребристий виступ однiею рукою, пiдтягнулась, вiдштовхнулась iще…
Оце так пластика, оце так гнучкiсть, координацiя!.. А Оля-бо думала, що володiе всiма можливостями свого модифiкованого корпорацiею тiла… Що таке ii отi ледь не щоденнi гiмнастичнi забавки в порiвняннi з оцими викрутасами!..
Встановлення шифрованого з’еднання…
Монiторинг прийому…
Дiагностика…
Із потоку даних виплила нова iконка, i Оля почула рiзкуватий оклик Кайла:
– Мартiнес, бiс тебе забери!..
– Я тут, сер! – одгукнулась десантниця. – Ми обидвi тут…
– Олю, ви як?
– Нормально, сер… Кайле, – Оля задумливо поморщилась. – Слухайте, що в дiдька вiдбуваеться?…
– Не зараз, потiм, – рiзко одрiзав вiн. – Я вже поруч iз вами, зовсiм поруч… Тут… Та ну не матiр твою… Мартiнес!
У цю хвилю щось вiдбулось. Мартiнес тiльки-но вiдштовхнулась вiд черговоi опори i стрiмко полетiла геть в iнший бiк, ударилась спиною об щось, тодi головою… ОЛИНОЮ спиною i ОЛИНОЮ головою!.. Індикацiя знов поплила, скаламутилась у товщi води i талого льоду.
ГРАВІТАЦІЯ НЕСТАБІЛЬНА
Налаштування наколiнникiв…
Заряд – 42%
– Чорт… розгерметизацiя, – пирхнула Мартiнес. – Ця бляшанка урештi трiснула! Та що за напасть?…
Вона нарештi вловила потрiбний ритм i почала чiплятись за виступи, тим самим коректуючи свiй карколомний полiт крiзь пруття та штирi… Проте ii (тобто Олю) стрiмко кудись несло!
– Ти летиш на цунамi! – гримнув Кайл.
– Я бачу, сер, – одгукнулась Мартiнес.
По забралу пропливли якiсь схеми i мапи, незрозумiлi позначки…
– О, отут! – верескнула вона. – Спробую вскочити до венули, тутечки е кластер…
– Добре, я вас веду, виконуй.
Сержант рiзко розвернулась i шмигнула в плетиво понiвеченого пруття, чи що то воно таке було… Вона шмигала мiж уламкiв подiбно до грацiйноi рибини чи вертливоi змii, скручувалась, звивалася, пролазила в такi вузькi отвори, що годi й мрiяти, ухилялась од кристаликiв лиховiсного iнiю…
Мутно-зелений, водяний i льодяний свiт тiльки й мотався перед Олиним взором уперемiшку з пульсуючою iндикацiею, i вона врештi перестала щось у ньому розрiзняти, окрiм коротких полискiв штучноi мускулатури на своему скафандрi – малинових, янтарних, голубих…
Ну чиста тобi люмiнесцентна риба!..
Серед мертвоi талоi води.
6
Венулами в просторiччi йменувались численнi канали, секцii та перемички мiж шинами гомеостазу корабля. Зазвичай вони мали подвiйне або й потрiйне призначення – всерединi каналу з однiеi секцii судна до iншоi безперервним щiльним потоком транспортувались електролiти i мулька, живильнi сумiшi бiогелю та концентрована бурда корозiйноi пасти яких тiльки хочеш марок, вiдпрацьована органiка, фризи, утилiтарний туман сервiсних мотiв i мутна димка iмунних систем… А по напiвпрозорих стiнках каналу в цей же час в одному й iншому напрямi у мiльйони, мiльярди, секстильйони разiв швидше проносились то бiльш насиченi, то ледь тьмянiшi зiрницi iнформацiйного трафiку.
А до того всього оцей самий канал ще й мiг мати власну моторику, його волокна могли скорочуватись i, як наслiдок, канал, скажiмо, мiняв свое розташування в просторi – вiдривався вiд одного системного вузла i присмоктувався до iншого або скручувався i рiзко випрямлявся, мов батiг, несучись вертлявою п’явкою до мiсця розгерметизацii, зони вiрусного ураження або чого завгодно…
Про те все Олi колись детально й розлого повiдав Макс, але тi його лекцii стосувались в основному венульноi системи «Руанди», а там подiбнi канальцi були заледве не мiкроскопiчнi – зате чисельнi i сильно розгалуженi. Помiж iншого така iх конструкцiя мала й оборонне призначення – у разi вiдмови бар’ерiв або чого подiбного канальцi гомеостазу могли миттево кристалiзуватись, утворюючи пiд обшивкою такий собi додатковий динамiчний шар бронi…
Але то на «Руандi», а от як на «Independence»?…
Чи е тут настiльки великi венули, аби Мартiнес (тобто Оля) могла б у них «вскочити»?
У всякому – либонь же десантниця знала, що робить…
Вона (тобто Оля, якою вона нинi керувала) продиралась крiзь нагромадження вугiльно-чорних, обсипаних смертоносним iнiем штирiв досить-таки довго… Але потiк, що увесь цей час тягнув ii назад, начебто поступово ослаб – вона стала рухатись швидше. Швидше i швидше, швидше…
Корекцiя траекторii…
Швидше…
ЗАРЯД – 23%
Швидше…
Нейронний тракт НЕСТАБІЛЬНИЙ
Швидше…
Частковий збiй реплiкацii…
Інiй i тала вода…
Шубовсть!
7
Калiбрування рецепторiв нановолокна…
Бридотний зелений спектр одразу якось помутнiв i просвiтлiв – картинка стала скорiше сiро-зеленою, у неясних веселкових зблисках. Оля вiдчула, що остаточно спинилась, i роззирнулась довкруги.
Синхронiзацiя систем…
Накопичення заряду батарей…
ЗАРЯД – 29%
Вона зиркнула на зблиски i все втямила.
Інформацiйний потiк.
Вони у венулi.
Виявлено масив органiки…
Асимiляцiя…
Ага, потоки мультику, бiогелю чи чого такого…
На кшталт невагомоi пiни навкруг…
І Єва живить ними Олин скафандр.
ЗАРЯД – 29%
Але тепер Оля втямила, що вона аж нiяк не спинилась, вона рухаеться, може, навiть швидше, нiж до того, мчить широчезним каналом венули бозна й куди…
Невагома пузириста пiна…
Малиновi та цiановi полиски iнформацiйного трафiку…
Тиша…
– Єво, позаду!..
Оля неначе тiльки-но почула хриплий окрик лейтенанта, а Мартiнес уже гнучко розвернулась i зиркала позад себе… тобто – позад Олi… тобто… Словом!..
Словом – за ними неслось страшне…
Звивиста перламутрова нитка пекельного молока, розпашiла смужка вивiльненого енергену, – словом, оте, що Мартiнес недавно називала язичком, фiламентом патоки, неслось за ними по каналу з неймовiрною швидкiстю, видовжувалось i тоншало, i трiпотiло в потоцi бiоти, немовби з усiх сил намагаючись лизнути Євинi (чи то пак Олинi) пiдошви!..
Мить… i воно виструнчилось вперед, бозна й куди вперед!..
Оля ще не встигла нiчого втямити, а Єва вже блискавично ухилилась вiд нього, вiдкинувши Олину голову й торс назад, нахиливши все тiло вбiк…
А фiламент дрижав перед нею молочно-перламутровою ниткою, i знов потягся до неi, i…
Єва знов ухилилась. Вона повела вправо i немовби сама звилась навкруг фiламента, одним фiлiгранним рухом перекинувши все Олине тiло до протилежноi стiнки венули…
Фiламент звивався навкруг Олi, а Оля навкруг нього, ухиляючись, i це було схоже на якийсь навiжений танець у тiсному каналi венули, що все тоншала i нищилась пiд ударами молочно-перламутрового батога, батiг все бив i бив, а Єва звивалась iз неймовiрною пластикою i грацiею, i кружляла довкола нього, ухиляючись од ударiв, а вiн все бив i бив по нiй i по стiнах, i тi стiни репались i вiдмирали пiд його ударами, iнформацiйний потiк на них зотлiвав…
– Єво, спереду кластер!.. – донiсся з динамiкiв шолома окрик лейтенанта.
– Бачу, сер, – на диво спокiйно одгукнулась сержант.
– Лишень устигни…
– Прийнято.
– Ну ж бо!..
Якась пухирчата м’якоть, вузли i пульсацiя…
– Нi, не туди!..
Нитка щезла, мигнула десь позаду i згасла.
А Оля летiла-пливла по такому ж тунелю, лише вужчому, i трафiк по його стiнках нiсся якийсь бiльш тьмяний…
– Мартiнес, у мене для тебе двi новини – хороша й погана, з якоi почати?
Лейтенант мовив те абсолютно нейтрально, але Оля iнтуiтивно зрозумiла, що, мабуть, за якимось неписаним вiйськовим звичаем той нейтральний тон мав лише пiдкреслювати катастрофiчнiсть ситуацii…
– Почнiть iз хорошоi, – точно таким же тоном попросила Мартiнес.
– У кiнцi цього каналу – вихiд, вiн обриваеться вiдкритим космосом.
– Яка ж погана?
– У ньому тромб.
Мартiнес помовчала.
– Це точно, сер? – спитала.
Лейтенант зiтхнув.
– Завис просто над ним i сканую. Бачу вас, бачу тромб…
Сержант ще помовчала.
– Великий? – спитала.
– Нормальний.
– Чому я його не бачу? Це якась органiка?…
– Уявлення не маю.
– Скиньте менi координати.
– Уже.
Потiк пришвидшився – Оля навiть бачила, як стiнки венули пульсують, качаючи живильнi рiдини.
– Добре, буду по обста…
Гравi-наколiнники активнi
Заряд – 81%
Потiк лиш прискорювався…
– Та що за чорт?…
Гравi-наколiнники АКТИВНІ
– Якого?…
Єва (тобто Оля) повернулась набiк, зiгнула ноги в колiнах, напружилась…
Кристалiзацiя нанодерми…
Бух!..
Оля вдарилась об щось i зав’язла у чомусь скрученому, нерiвному, слизькому…
Гравi-наколiнники АКТИВНІ
Заряд – 78%
Подалась трошки назад…
Синхронiзацiя рецепторiв нановолокна…
Налаштування зорового нерва…
Компонент I–VISION ДОСТУПНИЙ
І побачила чиюсь руку.
Тодi ногу.
Тодi голову.
Канал був забитий людськими тiлами. Тiла громадились одне на одному жужмом, вплiтались в огидний клубок – там кисть, там стегно, там плече, спина, пасмо волосся… Деякi у фiрмових комбiнезонах General Biology бiло-синьо-червоно-чорних, деякi в самих iх обривках, деякi зовсiм голi. Бiота струменилась у кожну шпарину мiж тiлами, стiнки венули ритмiчно здригались, нагнiтаючи потiк, але страхiтливий клубок майже не рухався, хiба неспiшно, ледь-ледь подавався вперед…
– Ясно, – рiвно проказала Мартiнес.
– А як же вони сюди…? – спитала дещо отетерiла Оля.
– Мовчки, – одгукнулась Мартiнес. – Занесло з якогось кластеру, як i нас… Пiд час розгерметизацii чи ще до того. Захлинулись.
– Мартiнес… – протягнув лейтенант у динамiках. – Слухай сюди. Залишайся на мiсцi – я зараз спущуся нижче по розлому… Спробую обвалити цей канал абощо.
– Нi, сер! – поспiшно озвалась десантниця. – Це небезпечно, я… Я щось придумаю – повертайтесь краще у човник.
Чи то Олi здалося, чи голос Єви ледь-ледь задрижав. Уперше за всю iхню божевiльну мандрiвку.
– Та що ти тут придумаеш… – неуважно заперечив Кайл. – Стiнки там пробити – не варiант, назад ти не повернеш, та i часу немае…
– Я щось придумаю, сер.
– Замовкни i залишайся там! – гримнув лейтенант. – Я монiторю твiй конект – вiн нестабiльний. Човник маневруе в патоцi, i ти в будь-який момент можеш вiд’еднатись, я зараз!
– Нi!
– Помовч!
– Я придумаю, придумаю… – забубонiла Єва, немов сама до себе.
Їi голос дрижав.
– Стеж за параметрами скафандра!
– Придумаю, придумаю…
Активацiя ІМПУЛЬСНОГО КАСТЕТА…
– Придумаю…
Накопичення заряду… 89%
– Єво, що ви…
Сержант рiзко вiдштовхнулась назад.
Снiжно-бiла прицiльна марка прилипла до чиеiсь розпластаноi спини, просто до потемнiлого червоно-синього ромба General Biology на обiрваному комбiнезонi…
ЗАРЯД – 100%
Повноцiнного удару, як i тодi, не було, був лише широкий розмах руки i спалах напальникiв… i в’язка бордова хмара, що здiйнялась вiд клубка трупiв i тут же осiла, розсмокталась, розмилась у щiльному потоцi бiоти…
Накопичення заряду… 93%
Клубок подався. Не надто далеко, але бiота немовби пробила в ньому дiру i чимдуж ринулась туди…
ЗАРЯД – 100%
Прицiльна марка прилипла до чиiхось сплющених грудей…
Спалах напальникiв, хмара, бiота…
Накопичення заряду… 84%
ЗАРЯД – 100%
Спалах…
Потiк закрутився i понiс Олю в гущавину трупiв та iхнiх шматкiв. Вона билась об них, в’язла у них, виривалась iз iхнiх моторошних обiймiв i знов загрузала, в’язла, тонула… Потiк бiоти нiс ii стрiмко вперед разом iз трупами i iй стало здаватись, що вона от-от захлинеться, вона замахала руками, вiдштовхуючи вiд себе мерцiв, i лиш тодi зрозумiла, що сама керуе скафандром, що Єви бiльше немае з нею…
– Єво… – видихнула вона розпачливо. – Сержанте! Єво!!
Але навкруг лиш гула пустота i метались покрученi руки, спотворенi лиця, мертвi оскленi погляди…
– Єво…!
Мерцi хапали i обiймали ii.
8
ДЕКОМПРЕСІЯ
Стабiлiзацiя тиску…
Зрощення покровiв…
Контроль терморегуляцii…
Вiдновлення просторовоi орiентацii…
Please Wait…
Спочатку iй здалося, що вона iзнов пiрнула в безпам’ятство – навкруг неi гула, аж вила колюча безконечна тьма, i вона не видiла нiчого, окрiм ядучих стовпчикiв iндикацii…
Калiбрування рецепторiв нановолокна…
Активацiя клiтинних з’еднань…
Дiагностика…
Нейронний тракт ГОТОВИЙ
Налаштування первинноi вiзуалiзацii…
Емуляцiя образiв…
Please Wait…
Аж тут глуха безконечна тьма порвалась i просяяла, затлiла пожарищем зiрок. Вони спалахнули повсюдно, прорвались iз могильноi пелени сонмом самоцвiтних iскринок, розсипались затлiлим мигтливим просом – десятки, i сотнi, i тисячi зiр, меншi i бiльшi, вони п’янливо цвiли крiзь вселенну, тулились докупи сузiр’ями, дибились серпанком туманностей у пасмах кудлатоi кiптяви…
Компонент I–VISION
ЕМУЛЯЦІЯ
Масштабування регiстрiв…
Please Wait…
Виднокрай задрижав i скаламутився, засочився якимось потойбiчним iмлистим сяйвом…
Калiбрування рецепторiв нановолокна…
Спектральний аналiз…
Синхронiзацiя…
Ядучi масиви даних заковзали по правiчному млистому сяйву вселенноi…
– Божечки…
– Олю, ви мене чуете?
Голос Кайла прохрипiв у задушливiй мертвеннiй тишi.
– Т…так, Кайле, так! – зойкнула ошалiла Оля. – Де ви всi дiлись, де сержант?…
– Спокiйно-спокiйно, – рiвно проговорив Доусон, – тепер усе гаразд, зараз я вас розверну…
Корекцiя просторовоi орiентацii…
Синхронiзацiя…
Спалахи iндикацii знов загомонiли синтетичними звуковими сигналами – тягучим писком, дзенькотом милозвучних струн, ритмiчним стукотом, трiском та глухими пульсуючими завиваннями… Аби ж iще Оля у цьому всьому хоч трошки тямила!..
Але ось iмлиста пожежа вселенноi поплила перед ii взором кудись убiк i…
9
…вона побачила лайнер. Вiрнiше – вона ЗНАЛА, що то лайнер. А якби не знала, то навряд чи й здогадалась би… Бо те одоробло бiльше нагадувало планету, якусь каменюку без атмосфери, снiжно-бiлу i лискучу, прокреслену барвистими каньйонами оглядових палуб та попелястими рiками службових тунелiв. Планета-лайнер розстилалась навсiбiч, i над ii далеким димчастим обрiем нависала одинока матова зоря з холоднуватим жовтувато-алебастровим свiтом…
– О-ох…
Оля шумно видихнула, ii скафандр подався трохи вперед i вбiк – вона взрiла ще один каньйон поперек тих переливчастих, цiле урвище, криве i зубчасте, над ним полохливо снували роi рiзнобарвних iскринок, залiтали в провалля й випурхували з нього, метались, ритмiчно поблискували, спалахували й гасли… А на край урвища наповзало цунамi.
ВОНО справдi було схожим на цунамi – височенна хвиля, стiна, вал пекельного молока. ВОНО неспiшно повзло вперед, щiльне i роздуте, немов пухир, – мигтливi iскринки влiтали у нього i гасли, а ВОНО все повзло, i росло, i пекельно жахтiло бiластим, веселково переливалось по краях… i слiпило.
РУЙНАЦІЯ СЕНСОРНИХ ВОЛОКОН!
Розмноження наноагентiв… 96%
Please Wait…
– Не дивiться туди! – пролунав у динамiках шолома хриплий оклик Кайла. – Дивiться на мене, я тут…
Трохи вище над барвистим переливчастим каньйоном вцiлiлоi оглядовоi палуби спалахнув пульсуючий рубiновий маркер, вiн усе бiльшав i бiльшав…
Дистанцiя – 1372
Бiльшав i бiльшав…
Дистанцiя – 1124
Маркер бiльшав i вицвiтав…
… – 763…
Маркер стрiмко налетiв на Олю, i щось цупке обвилось округ ii талii, вона сiпнулась iз переляку, а те цупке лиш мiцнiше обняло ii…
– Спокiйно-спокiйно, це я…
Оля крутнула головою i взрiла лейтенанта, його миловидне обличчя i русу чуприну пiд дисплейним забралом шолома – те забрало було абсолютно прозорим, i ядучо-кислотна iндикацiя немовби пливла в пустотi перед зосередженим сiро-зеленим поглядом…
– Ще трошки…
– Що ми тепер…?
– Спокiйно, просто розслабтесь…
Кайл прибрав руку з Олиноi талii, i Оля трошки вiдлетiла вiд нього – побачила все його виструнчене тiло в переплетеннях штучноi мускулатури; та мускулатура проблиснула пурпуровим i згасла, а по Олиному забралу проплив кислотний алiзариновий напис:
Злагодження кiнетичних бар’ерiв…
OVERDRIVE_OFF
…
Кайл узяв Олю за руку, i iхнi кистi немовби зрослися, сплелися по самi зап’ястя…
Запуск компонента…
УВАГА!
3…
2…
1…
OVERDRIVE_ON
Вона вiдчула короткий рiзкий поштовх, ii тiло виструнчилось, а iндикацiя iзнов змiнилась – у центр погляду виплила аморфна прицiльна марка з якимись малиновими маркерами, вiд неi раз за разом вiддiлявся помаранчевий вiртуальний горизонт, вiн загинався, ковзав кудись униз i зникав, вiд марки тут же вiддiлявся новий, а малиновi маркери плювались лазуровими символами…
Маневр…
Вектор маневру…
Нейронний тракт СТАБІЛЬНИЙ
Узгодження сенсорiв… 31%
Рiзка втрата ЗАРЯДУ!
Маневр…
Окрiм iндикацii, Оля нiчого не бачила, вiрнiше, бачила, але уривчасто – переливчастi каньйони палуб, полохливi iскринки, тьмянi серпанки туманностей, спалахи…
РУЙНАЦІЯ СЕНСОРНИХ ВОЛОКОН!
Розмноження наноагентiв… 96%
Маневр…
Усе стрибало, вертiлось i рвалося, розсипалося перед взором…
Нейронний тракт ПЕРЕВАНТАЖЕНО
Заряд батарей… 43%
Маневр…
Смужка бiластого обрiю, одинока холодна зоря…
TARGETING SYSTEM CHECK
Бекап даних…
Критичнi показники бiотелеметрii…
Роi полохливих iскринок неслися на Олю вихором…
НЕКРОЗ НАНОВОЛОКНА
Помилка емуляцii
Please Wait…
Одна з iскринок, зелененька така, вiддiлилась вiд рою i збiльшилась…
І налетiла на Олю.
10
Якась слизь залiпила забрало, iндикацiя померкла.
Тодi слизь ковзнула вниз i облiпила все тiло.
І враз розсмокталась.
І Олю пiймали кiлька рук – усi у вузлуватiй штучнiй мускулатурi.
І всадовили кудись, у якусь капсулу…
Індикацiя просвiтлiла…
IOWA. Limited liability company (с)
РЕМОНТНІ МЕРЕЖІ ДОСТУПНІ
Монiторинг скафандра…
Виявлення вразливих компонентiв…
Виявлення патогенiв…
Замiна збiйних модулiв…
Синхронiзацiя нейронного тракту…
Сканування ресурсiв…
Please Wait…
Оля ошелешено глипала крiзь ядучий розмай iндикацii. Над нею схилились два обличчя, обидва дiвчачi – одне чорношкiре i зеленооке, друге жовтооке, з «окiнавськими» рисами… Юмi та Дженнi… Рядовi.
– Чому ти постiйно так…
Оля повела млявим поглядом за рiзким надтрiснутим голосом, i прямокутна прицiльна марка прилiпилась до рудоволосоi голови…
TARGETING SYSTEM CHECK
Sgt. EVE MARTINES…
– проiнформувала марка.
Лазерна гвинтiвка Colt-112 ОЧІКУЄ
ТЕСТУВАННЯ ОСНОВНИХ СИСТЕМ
…
Сержант стояла напроти лейтенанта, вона була червона як рак i говорила верескливо, ба навiть плаксиво:
– … ризикуеш, невже б я сама не…
– Сержанте Мартiнес!.. – глухо одчеканив лейтенант, i Єва тут же примовкла.
– Займiть, будь ласка, свою капсулу.
Єва на мить зацiпенiла, у темно-синiх очах блищали сльози. Але тут же сержант виструнчилась, опустила руки по швах i глухо одповiла:
– Слухаюсь, сер.
І опустилась у капсулу коло смаглявоi зеленоволосоi Нiзи Гуахаро.
Обличчя Єви було незворушним, пустий невидющий погляд спрямований кудись повз Олю, i лише зволоженi очi тьмяно поблискували в нерiвному свiтлi десантного вiдсiка. Але ось i той блиск зник – десантниця активувала шолом-маску, немовби затулившись од усього на свiтi ядучим розмаем iндикацii…
Тодi лейтенант зробив крок уперед i неголосно, стримано мовив до Єви:
– Ти молодець.
Та натомiсть опустила голову на руки, немовби iй стало недобре, так i сидiла. Зеленоволоса капрал легко поплескала ii по обтягнутому штучною мускулатурою плечу – Єва на те нiяк не одреагувала.
А лейтенант пiдiйшов до Олi – рядовi одхилились од неi i зайняли своi капсули.
– Ну як ви?
Спитав вiн i тут же сам собi вiдповiв:
– Я вас монiторю, нiбито все в порядку.
Вiн виглядав чи то розгубленим, чи то зосередженим…
Оля ж лише мляво, спантеличено зиркала по секцii – то на нього, то на сержанта, капрала, рядових…
– Одпочиньте трохи, – мовив Доусон i бозна за чим сам собi на те кивнув, всiвся у свою капсулу.
Оля тяжко дихала i спантеличено глипала навкруг.
Мовчала.
У вiдсiку ще дужче потемнiло, замерехтiло.
Почувся сухуватий голос Мануели:
– Сер, дозвольте звернутись, сер…
– Говорiть, мiчмане, – зiтхнув Кайл. – Чим порадуете?
– Вiддалились вiд войди, але… – вона мовила через паузу. – Словом – ми на прицiлi. Якщо Руанда вгатить по нас ракетним виводком, нам кiнець, прийом.
У вiдсiку запанувала тиша, свiтло ще дужче померкло.
– Ну що ж, друзi…
Лейтенант розвiв руками i мляво всмiхнувся.
Вiн не виглядав нi зляканим, нi стривоженим, скорiше – трохи знiченим.
Поклав долонi на колiна i змовк.
– Я ж казала, – iронiчно пирхнула сержант, – вiн усе одно нас дiстане, усе безглуздо.
Вона криво всмiхнулась i якимсь начебто неуважним, мимовiльним рухом торкнулась напальниками до зап’ястя лейтенанта…
Той не прибрав руки.
Та ж раптом цю iдилiчну сценку порушив Олин голос.
Задурманений i млявий.
– Не дiстане, – мовила вона, так само сидячи в своiй капсулi й спантеличено глипаючи навкруг.
Лейтенант, здавалося, геть не почув ii реплiки, а Мартiнес неуважно протягла:
– Що?…
– Не дiстане, – повторила Оля i продовжила так само мляво, але трохи швидше:
– Мiс Асланоглу, ви мене чуете?
– Так.
Оля припинила свое спантеличене глипання – втупилась поглядом собi пiд ноги. Ядуча iндикацiя неспiшно повзла по ii абсолютно прозорому дисплейному забралу – немовби повзла по повiтрю…
– Зробiть ось що. Вiзьмiть iз пiратського складу контейнер пiд номером шiстсот i за допомогою портативноi iнформацiйноi шини закомутуйте його на вiдновлений термiнал вахти казарм космодрому…
І тут у десантному вiдсiку пролунали рiдкi приглушенi хлопки.
Хлоп-хлоп, хлоп-хлоп…
Усi розвернулись на звук i узрiли в кутку вiдсiку командора Конрада Яня.
Вiн стояв, розслаблено обiпершись плечем об сяючу пухирчату стiнку просто над десантним люком, стояв i мляво аплодував. У парадному мундирi – акуратно бездоганний, з iконостасом орденiв, лише комiр кiтеля був дещо недбало розстiбнутий… дивним чином ця деталь лише пiдкреслювала строгу урочистiсть мундира, так само як оця розслаблена поза – бездоганну виправку його власника.
Оля мимоволi подивувалась такiй метаморфозi. Згадала оту зсутулену постать у тьмi новiтнього капiтанського мiстка, звичайний флотський комбiнезон, оцей самий кiтель, що дурнувато сповзав з одного плеча… Тепер усе змiнилось – маскування вiдключене, i перед Олею у всiй своiй моторошнiй красi постав релiкт Великоi вiйни…
Точнiше – його голограма.
FUTURE TECH TODAY
(на правах реклами)
Свiт постiйно змiнюеться. І ми змiнюемось разом iз ним. Ми приймаемо все новi й новi виклики часу. Ми створюемо iнновацiйнi технологii, що змiнять обличчя епохи. Хоча нiхто не знае, яким свiт стане завтра, ми, вiрогiдно, вже працюемо над цим. Майбутне вже сьогоднi – ось те, що ми робимо. Але в мiнливому, непостiйному свiтi е дещо дiйсно незмiнне – нашi принципи, непохитна вiдданiсть нашим клiентам. Цi принципи все тi ж самi уже бiльш нiж столiття, i ось iхнi незмiннi складовi – ефективнiсть, безпека, комфорт.
Наша глобальна компанiя в першу чергу орiентована на оборонний продукт. Ми забезпечуемо високу боездатнiсть Сил Безпеки ООН та приватних охоронних формувань по всiй Галактицi. Ми довели свою ефективнiсть, iнвестувавши у високi технологii майбутнього, i наш iнновацiйний продукт тепер цiлковито доступний як для вiйськових, так i для комерцiйних органiзацiй. Нашi розробки – iндивiдуальнi системи захисту та маскування – е передовими зразками галактичного ринку озброень та складають основу екiпiрування космiчного десанту, науково-дослiдного та iнженерного персоналу в усiх куточках Всесвiту.
Сьогоднi ми радi представити вам лiнiйку наших найсучаснiших захисних комплексiв для бойових та цивiльних операцiй:
IOWA FA-00
Програма FUTURE ARMOR мае на метi сформувати перспективну лiнiйку iндивiдуальноi бронi для миротворчих сил ООН та приватних вiйськових компанiй. Унiфiкований захисний комплекс буде мати модульну конструкцiю з п’яти базових категорiй – P (protection), M (mobility), S (stealth), V (vision), F (firepower) та комплектуватись згiдно з потребами замовника. Таке рiшення забезпечить безпрецедентну багатофункцiональнiсть бронi, гнучкiсть та широкий спектр ii використання. FA – дiйсно поворотний момент у розробцi захисних комплексiв наступного поколiння, i ви просто зараз можете оцiнити ii ефективнiсть! Поки тривають розробки та вдосконалення перспективного комплексу, бiльшiсть його параметрiв та майбутнiй функцiонал, звiсно ж, е засекреченими, проте нашi постiйнi клiенти мають змогу просто зараз взяти участь у тестових випробуваннях цього чудо-скафандру! Оформивши замовлення на бiльш нiж тисячу одиниць готових скафандрiв, ви протягом мiсяця отримаете експериментальний зразок нашого новiтнього продукту! Усе, що вiд вас вимагаеться, – використовувати його де лиш вам заманеться! Скафандр сам збере та обробить данi випробувань, здiйснить аналiз пошкоджень, неполадок, проаналiзуе весь масив бiотелеметрii оператора та перешле цю iнформацiю нам. І вам геть нi про що не треба хвилюватись! Зв’яжiться з нами просто зараз, оформiть замовлення та вiзьмiть участь у випробуваннi FA-00 – творiть майбутне разом iз нами!
IOWA N-3 JUNDAB
Економний та ефективний варiант цього скафандра широко використовуеться дослiдницьким та технiчним персоналом корпорацii Al Anabar, але основнi його покупцi – космiчнi туристи. А який ще комплекс дозволить вам на неймовiрнiй швидкостi звалитися з димних небес просто в отруйну атмосферу невiдомоi планети, поплюскатись у кислотних океанах чи понiжитись пiд палючим промiнням надновоi зорi? Правильно – лише Jundab! Невибагливий, простий в обслуговуваннi та вкрай надiйний автономний комплекс пiдтримуе безперебiйний симбiотичний зв'язок з усiма моделями комерцiйних iнтерфейсiв, а окрiм цього, вiн славиться простотою експлуатацii, iнтуiтивно зрозумiлими базовими налаштуваннями… та що там – просто оберiть його, як обираете домашню одiж, i вiн буквально-таки зростеться з вашим органiзмом на весь час ваших космiчних пригод. Вiн сам усе налаштуе, проаналiзуе i проконтролюе, забезпечить ваш захист та комфорт на незвiданих зоряних дорогах. Поспiшiть замовити Jundab – знижки на основнi модифiкацii дiють до кiнця цього року (лише на спецiалiзованих торгових платформах Iowa. LLC).
N-6 IOWA-BIONIC
Створений за ексклюзивним замовленням та при безпосереднiй спiвпрацi з корпорацiею General Biology, цей комплекс дiйсно наближае майбутне. Адже це вже не просто собi скафандр – це частина вас самих. Розроблена спецiалiстами General Biology новiтня культура наноагентiв забезпечуе безпрецедентну iнтеграцiю системи не лише з вашим особистим iнтерфейсом, а й iз вашим бiологiчним тiлом. Це абсолютно новий рiвень симбiозу, що революцiйно змiнюе сам принцип взаемодii iндивiдуального комплексу з оператором. Вiдтепер ви вже не самi на полi бою – поруч iз вами ваш помiчник, компаньйон, ваш друг. Вiн не дасть вам загинути i витягне з будь-якоi халепи! Однiею з основних вимог до продукту з боку замовника було поглиблення та покращення симбiотичного зв’язку скафандра з оператором, i наша компанiя повнiстю виконала цю вимогу. Бiльше того – корпорацiя General Biology вже зараз озброюе скафандрами своi охороннi пiдроздiли, навiть не дочекавшись формального завершення випробувань! Поспiшiть i ви! І знайте – кожен цент, витрачений на придбання комплексу YOWA-BIONIC, вiдпрацюе свое сповна. То чи варто економити на власному захистi?
IOWA-YAMAKASI N7
Компанiя IOWA активно спiвпрацюе з космiчним флотом Сил Безпеки ООН. Маючи за плечима бiльш нiж столiтнiй досвiд всебiчного забезпечення армii, ми i зараз не лише впевнено крокуемо в майбутне, а й наближаемо його. Багатофункцiональний армiйський комплекс IOWA-YAMAKASI створений для захисту солдат та офiцерiв у будь-яких умовах, на всiх галактичних театрах бойових дiй та вже сьогоднi е найбiльш досконалим у Всесвiтi бойовим бронескафандром. Але можливостi його модернiзацii воiстину необмеженi! Створений на базi ультрауспiшного, надсучасного iндивiдуального захисного комплексу N-6 IOWA-BIONIC, цей скафандр на новому рiвнi розвивае й без того широкi можливостi попередника! Уже на етапi польових випробувань даний бойовий комплекс пiдтвердив ефективнiсть наших технологiй, отримав високу оцiнку вiд представникiв глобального командування Сил Безпеки ООН та одразу ж викликав сенсацiю у свiтових ЗМІ. І першi партii скафандрiв уже надходять у вiйська! На черзi – виробництво комерцiйних модифiкацiй для масового користувача. IOWA-YAMAKASI створений для домiнування на полi бою, для ефективного виконання будь-яких поставлених завдань, для десантних та диверсiйних операцiй у будь-яких умовах, але в першу чергу – для захисту наших воiнiв. А як же iнакше? Адже цi чоловiки та жiнки у вiйськах щохвилинно ризикують, захищаючи наш мирний сон. То що для нас може бути важливiшим за захист iхнiх життiв? Унiкальне поеднання непомiтностi, швидкостi, ситуацiйноi поiнформованостi та вогневоi потужностi з глибоко iнтегрованими iнтелектуальними бойовими та захисними системами вже зараз забезпечуе IOWA-YAMAKASI асиметричне домiнування над усiма варiантами iндивiдуального оснащення наявних та потенцiйних супротивникiв. IOWA-YAMAKASI – створений, щоб перемагати!
IOWA-ASSASSIN
Натхненнi приголомшливим успiхом комплексу IOWA-YAMAKASI, спецiалiсти нашоi компанii створили його вузькоспецiалiзовану модифiкацiю для потреб спецназу. Наступальнi та обороннi можливостi базовоi моделi були обмеженi заради максимального пiдвищення показникiв мобiльностi та непомiтностi. Наразi комплекс проходить перший етап лабораторних випробувань, проте вже зараз зрозумiло, що його запуск у серiю ознаменуе нову еру в iсторii диверсiйноi боротьби! Окрiм цього, дана модель проектуеться як для вiйськових замовникiв, так i для масового ринку, що автоматично знiмае будь-якi конструктивнi та юридичнi обмеження використання комплексу для бiзнесовоi розвiдки та промислового шпигунства. Отож не барiться – аби вашi конкуренти не випередили вас! Оформляйте попереднi замовлення на десять i бiльше одиниць продукту та отримуйте нечуванi знижки! Крокуйте в майбуття разом з нами!
IOWA (с)
Future Today!
Chapter Two
OVERLORD
1
Хлоп-хлоп…
Хлоп-хлоп…
Командор перестав аплодувати i якось мовби знесилено опустив жилавi руки.
– Браво, gospozha Budanova, браво… – неголосно вивiв вiн, нi на кого конкретно й не дивлячись. – Ви виявились достойним супротивником, хоча я й не очiкував…
Вiн неуважно повiв рукою.
– Коли уперше побачив вас… Ну таке, якась ница злодюжка з росiйськоi глибинки – оце i все, що сервер спромiгся виставити проти мене? Проти зграi, проти НИХ?…
Знов неуважний рух рукою, бездумний погляд по тьмяному десантному вiдсiку.
– Господи, менi вас шкода.
Раптом темно-карий, палючий погляд командора втупився просто в Олю, вiдсiк iзнов замерехкотiв, i Олi на мить здалося, що зi звужених темно-карих очей сочиться диявольське молоко…
– Такий потенцiал, пластичнiсть, мнемонiка…
Хвилинна мовчанка, молоко пузириться в очицях.
– Так, так… а варiативнiсть, реакцiя, так!
Ядучий масив iндикацii розсмоктався – Оля розмонтувала свiй шолом.
– Так, так…
Лиха кровожерлива посмiшка, зблиски.
– Клятий самородок… якi риси!
І посмiшка в’яне, райдужнi зблиски пливуть.
– Так…
Темно-карий i свiтло-сiрий погляди немовби злиплись, хвилинна мовчанка, мерехтiння салону – молоко пузириться, обпалюе Олинi очi, липне i закисае суцвiттями, ось вже сочиться iз них…
– Бiдне дитятко.
Однiсiнький порух брови – i зблиски никнуть, а Олин погляд холоне. Робиться вовчим, хижим.
– Ти знаеш, що ти абсолютно навiжена, так?
Командор склав руки за спиною.
– О, так, – кивнув сам до себе, – i ти живеш iз цим, борсаешся, воно болить тобi, так? Цей бiль не минае, так? Нещасне, хворе дитятко.
Оля моргнула.
– А ти б могла стати одною iз нас, так.
Янь задумливо кивнув.
– Можливо, я б сам тебе вiв, чому нi? Тебе б ВЕЛИ, тобi б розказали, навчили противитись, жити… Ти б ЗНАЛА, а так… Уже пiзно, все дарма.
Вiн опустив погляд.
– Ти бредеш, мов сновида, слiпець. Шпортаешся, ковзаеш там, полохливо бредеш. Але…
Хвилинна мовчанка i знов – молочно-пекельний погляд, липне.
– Воно говорить до тебе, так?
Оля iзнов ледь помiтно моргнула, повела бровою.
– Це так солодко, правда? Це страшно i солодко, правда? Несила йому противитись, воно жахае i манить, оце хворобливе збочення – лишень говорити з ним, Господи, лишень говорити… Його голос слiпить, мертвить. Лишень говорити з ним! Правда ж, Олю? Я знаю. Воно сама смерть, замогильна пiтьма, глуха тиша липневоi ночi.
Оля ледве покривилась, i вовчий погляд поник, затуманився. І райдужне молоко поповзло по очах.
– Я знаю, Олю.
І вiн замовк.
І тодi Оля сказала:
– Сантьяго-де-Куба, так? Це був той чортiв ром?
Командор лиш кивнув.
– Вкрай вороже, руйнiвне середовище для ботiв.
Ізнов нiмий кивок.
– І я не вiдкалiбрувала рецептори…
Оля мляво, неуважно всмiхнулася, розвела руками – каштановий чубчик опав на поморщене чоло…
– …належним чином… Ну так – боти мали би бути масивнi, вельми масивнi. Чому так? Де ви взяли наскiльки технологiчний крек?…
Вiн стояв так само незворушно, розслаблено. Парадний мундир, iконостас орденiв, розстiбнутий комiр кiтеля… Рубiновий хрест «За евакуацiю Катарiни» iскриться брунатно-рожевим. Але пузиристе сатанинське молоко мiж тим закисае в очах, холоне.
– Просто… моi покровителi впливовiшi за ваших, мiс Рушдi, – розводить i вiн жилавими худорлявими руками. – Не берiть у голову.
– Я його деактивувала.
– Я бачу.
– Що далi?
– Уб’ю вас.
– Нi.
Десантники зиркали то на Яня, то на Олю, тодi втупились у саму Олю – усi п’ятеро. Але Оля виглядала незворушною, навiть апатичною.
Молоко ж в очах командора лиш раз загорiлось та й згасло.
– Пустите його?
Янь iзнов лиховiсно всмiхнувся. Немов думка його розвеселила.
– Із задоволенням.
Кивнула Оля i знов активувала шолом – заходилась зосереджено вивчати кислотно-ядучi масиви даних iз дисплейного забрала…
– Плануете заразити мене i катер?
– Не знаю.
Оля крутнула головою.
– Креш, – мовила вона, зиркнувши на командора крiзь щiльний масив iндикацii. – Це симфонiя руйнувань. Це досконалий, абсолютно, iрреально довершений патоген.
Здавалось, вона промовила те iз захватом.
– Ось дивiться, – вона кокетливо повела вказiвним пальчиком. – Давайте прикинемо, що вiн буде робити пiсля активацii на вахтi космодрому…
– І що ж? – кровожерливий усмiх.
– Номер раз, – грайливий усмiх. – Вiн матиме допуски Руанди. Уже.
– Звiдки?
– Вiд десантникiв i Асланоглу – iх вiн розчавить першими.
– Заждiть… вiн пiдбере геннi ключi?
– У нього вже е геннi ключi – ворушiть хоча б трохи мiзками! – гнiвливо просичала Оля. – Як вони, по-вашому, зливали данi без них? А дозатор, яким вони копирсались у нутрощах термiналу, по-вашому, функцiонуе без ключiв геному? Дозатор приписаний до Руанди, як i вся решта, як i оцi скафандри, човник, трансактивнi рештки вашого хитромудрого вiрусу… чи ви думаете, я iх стерла, га? А от i нi!
Грайливий усмiх.
– А ваш крек… оце найцiкавiше!..
Кокетливий порух пальчиком.
– Вiн же зливав вам данi по абсолютно незахищених каналах, навпрямки.
Масиви даних замотались перед Олиним поглядом швидше, ледь-ледь скаламутились.
– Оце все, за чим ви там пiдглядали, – моiми манiпуляцiями, балачками, мареннями… моiми i Асланоглу. Воно ж усе iшло до вас навпрямки – i тудою ж пiде i креш! Стук-стук!..
Командор мовчав.
– А можливо, – Оля задумливо повела рукою, – вiн пiде iнакшим чином. Тупо перелопатить кодування i авторизуеться через якусь iз резервних лiнiй Руанди. Або ще веселiше – вп’еться в котрусь iз виводка ваших ракет, випущених по нас ракет, i таким чином присмокчеться до системи наведення, i вже звiдти…
– Досить.
– О нi, почекайте! – здавалося, Оля сказилась. – Знаете, що вiн буде робити далi? Знаете?
Командор мовчав.
– Вiн за всяку цiну досягне Землi. Землi, Марса, густонаселених колонiй – чого завгодно, будь-якого системного центру. Це абсолютно генiальна штука, за архiтектурою це ретровiрус, примiтивний печерний фаг, iмунний паразит. Але, по-перше, вiн вкрай вiртуозно переймае якостi системи, котру iнфiкуе… якщо, наприклад, ним заразити бортову мережу, то задля свого розповсюдження вiн буде використовувати УСІ потужностi даноi мережi, усi системи i пiдсистеми i всi компоненти систем – наведення, навiгацiя, гомеостаз, крафтинг, все, все, все!.. І вiн так чи iнакше вийде за межi мережi, а якщо вiн уражае особистий iнтерфейс…
– Досить!
– Нi!! – Оля скрикнула.
І продовжила:
– То вiн буде поводити себе, як його власник, – як людина, що мислить, хоча воно не може мислити, воно – примiтивний органiзм, але воно дивним чином переймае на себе якостi ураженоi ним системи, i воно, це вже по-друге, комунiкуеться мiж собою, кожен агент, кожний ланцюг коду абсолютно непередбачувано синтезуеться з iншим, утворюючи конструкт…
Оля видихнула.
– …високорозвинений руйнiвний конструкт. Воно пiде далi, i далi, i далi.
Видих iз ледь чутним стогоном.
– Тобто якби воно заразило Руанду, то поводило б себе, як Руанда, що хоче заразити екiпаж, як хотiла б заразити, скажiмо, абордажну команду… А тодi, як заразило б екiпаж, воно б поводило себе, як Руанда, укомплектована навiженим екiпажем, котрий жадае лише одного – рознести креш по всiй Галактицi й куди завгодно далi. Не можна сказати, що креш МИСЛИТЬ, але що це таке, якщо не мислення? Не можна сказати, що креш мае свiдомiсть, але що це таке, як не свiдомiсть??
– Замовкни врештi!
– Нi! Нi, довбаний вилупок!! Нi!!!
Оля заверещала i струснула головою – шолом знов деактивувався, i на примруженi свiтло-сiрi оченята впали густi й закудланi каштановi пасма.
– Ти знаеш, що вiн з тобою зробить?! Знаеш, blyad'??
Вона шаленiла… Не вона – загнана в пастку вовчиця.
– Вiн уб’е, знищить тебе найбiльш жорстоко, найбiльш нестерпимо болюче. Сидячи в тобi i вже ставши твоiм еством, вiн буде картати, i рвати, i нищити, мучити, рвати i рвати… Так вiн зiтре тебе всього. Висмокче з тебе всi соки – всi данi, умiння, допуски, коди, ресурси, i пам’ять, i все, чим ти був, витравить, вип’е i виблюе. Все…
Вона аж ричала, сичала, хрипiла i клекотала.
– Бо креш – це тотальна чума, пандемiя, саме високотехнологiчне зло, рекурсивна погибель.
Людоiдськi вовчi оченята нестерпно глядiли на Яня.
– Задосить цiеi мури, я хочу померти, – неуважний помах руки. – Капiтане, у вас усе готово?
– Давно.
– Чекайте-чекайте…
Янь розсмiявся. Якось так кумедно, зовсiм по-хлопчачому. Прикрив рот худорлявою рукою, прокашлявся.
– Так, ви НАША, – спокiйно мовив потому. – Яка фактура, Господи… І чому я не зустрiв вас ранiше?
Вiн помовчав.
– Але тепер усе дарма.
Оля теж помовчала, немовби чогось очiкуючи, а потiм заговорила також абсолютно спокiйно:
– А найцiкавiше тут те, що всi оцi нашi здогадки абсолютно безглуздi. Бо ми просто не можемо знати, як себе поведе креш. Ну абсолютно. Вiн АБСОЛЮТНО непередбачуваний. І в цьому його головна особливiсть. Ви ж знали Кальонову, правда? – продовжила без усякоi зупинки. – Бачили ii?
Янь якось… спохмурнiв?
– Так, я бачив Юлiю Кальонову.
– Бачили, як вона дихае? Чули ii кашель?
– Чув.
– І думаю, ви знаете, звiдки це взялось?
Командор мовчав.
– Для решти, – Оля чи не вперше за всю розмову окинула швидким поглядом спантеличених десантникiв, – коротко поясню. Росiйська пропаганда тих часiв придумала вкрай приголомшливу i драматичну iсторiю про бойове поранення аж десь ген у рукавi Щита-Центавра та вiдважну адмiрала, котра керувала флотом, не приходячи до тями, хих…
Оля гидливо покривилась.
– Але насправдi вiдважна адмiрал ледь не преставилась на заштатному полiгонi Роскосмосу в сузiр’i Змiеносця – пiд час випробувань третьоi версii крешу. Зараження пiшло по всiй флотилii, i на флагманському кораблi вижила вона одна – решту всiх повбивало. Та i ii заледве вiдкачали!.. А креш прописався в ДНК – легенi iй так i не вiдновили до кiнця вiйни… Подейкують, що креш взагалi створила не людина, а штучний iнтелект – як вам таке?
Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=44524298) на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
Если текст книги отсутствует, перейдите по ссылке
Возможные причины отсутствия книги:
1. Книга снята с продаж по просьбе правообладателя
2. Книга ещё не поступила в продажу и пока недоступна для чтения